Розділ «Частина 2-га»

Минали дні, наближалась осінь. Одного дня от. Хмара скликав козаків на нараду щоб обміркувати плян майбутнього поступу. Останні часи на нарадах завжди стояло одне і те саме кардинальне питання: як бути далі, шо робити? Наближалась друга повстанська зима, час тяжкий, одяг та взуття доношуються, треба думати як одягнутись та взутись…

Вирішили, слідкувати за транспортом і зробити напад на ешелон або на склади з одягом на залізничних станціях чи де інде. Інше важливе питання що всіх дуже хвилювало, це питання: — загальна ситуація наших визвольних змагань за волю Україні. Від Уряду УНР, що перебуває на терені Польщі, жодних відомостей немає. Ходять різні контроверсійні чутки, яким не йнялося віри. Громадянська війна наближається до закінчення, комуна закріплюється і що раз то сильніше насувається на нас. Наше існування дуже загрожене і нема іншого виходу окрім двох несприятливих альтернатив: або самоліквідуватись, або пробиватись на захід, на еміграцію.

Мало хто висловив бажання йти на захід, більшість з повстанців висловилось за самоліквідацію. Отаман Хмара і цього разу не радив іти на еміграцію, прихильніше й він ставився до поступової самоліквідації і переходу до цивільного стану життя на терені України. Але нікому не боронив вільного вибору рятувати своє життя. Сам же він лишався на своєму становищі доти, доки буде з ним разом хоч один повстанець. При цьому просив козаків не кидати загін самочинно, а докладати йому про свій намір, щоб він знав хто і куди відійшов.

— Кожному дам пораду та потрібну допомогу, — обіцяв він, хто хотів би відійти вже тепер, то мусить йти як можна далі від свого дому, туди де його не знають. На новому місці кожен мусить "конспіруватись", і дбати про свою безпеку, — повчав він.

Охочих залишати повстанський загін на цей раз небуло. Вирішили і на далі ждати вісток від війська УНР. Протягом цього часу багато ближчих козаків відвідали потаємці свої родини. Але військова тактика не дозволяла довго стояти на одному місті бо комуна навкруги блука і вишукує.

Отаман Хмара дав наказ готуватись до вимаршу: забезпечились належними боєприпасами із сховищ, забезпечити землянки продуктами і медикаментами, які здобули в походах. Біля хворих залишився фельдшер, що був теж легко ранений і тепер він мав опікуватись хворими та подавати медичну їм поміч. Плян маршу був вироблений і накреслений командирами. Відділ от. Хмари вирушив з Чути перейшов Мотрин ліс і зайшли до його села Цвітної. Комуна ще й досі це село оминала. Далі завітали до Вищіх і Нижчих — Верещак, де зустрілися з міліцією та продагентами, роззброїли їх і призначили до розправи. Вони дуже "просили помилування, мовляв, мобілізовані і послані сюди на роботу. Кібець, якому доручалась розправа, питав їх:

— Хіба у вашій московщині роботи для вас не було що сюди прислали, чи може не було чого "викачувати" коли прислали вас, голодранців, на Україну? Чи подобається ж вам тут робота?

Полонені зайди з московщини мовчали.

Повстанці вийшовши з верещак повернули знову до лісу Мотриного, а лісом попрямували в холодний Яр. Серед холодноярців панував тепер настрій самоліквідації. А між тим жевріла якась іскра надії на відомості з Штабу Армії УНР., не погасала, і люди та й козаки сумно і терпеливо дня на день чекали вістки.

Отаман Хмара з Чорнотою мали коротку нараду у вузькому колі старшин і домовились на випадок особистих вісток, негайно повідомляти один другого.

По цих відвідинах і нараді от. Хмара зі своїм загоном залишив Холодний Яр і подався лісом майже до Смілої, потім повернув ліворуч і, йдучи селами нічого не чіпали. Біля Райгороду перейшли залізницю, беручи напрямок на Тальне, де хотіли зустрітися з от. Гонтою, що оперував у Звенигородській окрузі, але того не сталося. Дійшовши до села Маківки, зустріли кінний роз'їзд червоних. Зав'язалась перестрілка і роз'їзд передової частини скоро зник, але нам пощастило затримати двох розвідників, які й виявили, що тут є червона під командою Яхонтова, яка прибула на Звенигородщину для боротьби з бандами як Гонти так і Гризла, Після цього почалось велике переслідування, тому от. Хмара наказав залишити село Маківку і рухатись в напрямку Лебедина. З от. Гоитою зустрітись так і не довелося. Від Лебедина пішли знову силами, де по сільрадах назбирали штампів та початок, щоб згодом, при потраві виробити відповідні посвідки кожному повстанцеві під час вимушеної самоліквідації.

Починалась осінь. Зашуміли листям жовтіючі дерева лісів, сумно гомонів вітер по полю, холодні дрібненькі, часто густі дощі рясно поливали землю. Як хотілося повернутися знову до своїх затишних лісів, до теплих землянок, щоб хоч трохи заховатись від холодної стихії. Беремо напрямок на схід і приходим до лісу Давидівського, де в окрузі все спокійно. Аж раптом — новина; прибуло двох козаків, Микита і Гриць з Чути. Вони й розповіли нам про трагічну подію.

По відході от. Хмари з Чути на дальші військові операції, ранені залишились в своїй землянці в повному достатку. Свіжі харчі підвозилися своєчасно. Фельдшер доглядав пильно і робив сумлінну медичну обслугу, лікував рани. Козаки сумлінно, з любов'ю помагали один одному: дужчий помагав слабшому. Співали та розповідали казки, вивчали та імітували вигуки різних лісових мешканцівта звірів і птахів як вовків, сов та пугачів… Михайло описував повстанські дії для майбутнього історика визвольних змагань України. Дні минали безжурно, з кожним днем і годиною міцнішали сили ранених та хворих, вони раділи й надіялись іцо вже скоро з них дехто вийде з землянки на волю, побачить світ, сонце, ліс, відвідає родину та знов повернеться до діючого повстанського руху, козацького життя.

Явдоким Щербак вже видужав, але жалівся ще на біль руки і носив її на шлейці, Однієї ночі Явдокима нестало.

— Що сталося, чому його так довго нема? — занепокоїлись козаки. Одні говорили що пішов собі до знайомих чи до матері в село переодягнутись, або щоб роздобути якої будь їжі, але багато дехто занепокоївся поважно.

Час минав а Явдоким не приходив. Хворі все більше й більше хвилювалися, робили слушне припущенна підступної зраді, але запобігти лихові не могли, перейти на інше місце не могли, а допомогти не було кому, бо відділ відійшов далі на оперативні дії. Пригадувався козакам тепер Щербаків "поворот з большевицького полону", його "втеча з під розстрілу", його плачі і моління, що він не бреше, вся та облудна робота його ставала тепер ясною та і неминучою загрозою, якій вже пізно запобігти і неможливо її усунути.

— Агент большевицького Чека що був спеціяльно відпущений з полону для провокативної роботи, для зради та шпигунства, ось хто такий був Явдоким Щербак, дарма що його молодший брат загинув лицарем під Базаром, розстріляний большевиками (підтв. М.Д.), сумно вели мову козаки в землянці.

— Без жодного сумніву нас усіх тут чекас біда, або й смерть, ствердив один з козаків. Ранені мовчки зітхали.

А тим часом Щербак привів Володимирськнй ескадрон в село Веселий Кут, а звідси й до землянки в лісі Чути де п'ятнадцять ранених козаків.

Саме в обідню пору навколо землянки раптом почувся тупіт численних ніг а згодом і команда "Стой"!