Розділ «Частина 2-га»

Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років

Але Завгороднього якась лиха година тягла на зустріч з курсантами, і він сказав:

— Зустрінемось і перевіримо їх щирість, а якщо це підступ, ми з ними розрахуємось кулями на місті.

Курсанти продовжували відвідувати лісника, і через нього була призначена зустріч. Мала вона відбутись коло другої години пополудні в лісі Чорному, недалеко станції Хировки, на широкій просіці що є поміж залізницею та балкою, яка починається з Вовчого біля Полиної під Берестиватим.

Партизани до цієї зустрічі були дуже обережні, зай няли ту частину лісу ще в ночі і чекали гостей.

Біля другої години по обіді, на умовленій просіці показалося два вершники, за ними і навколо них ні живого пса.

Їхали вони тихою ходою до призначенного місця, потім з просіки звернули в гущавину, зупинились, позлізали з коней і поприв'язували.

Зустріч відбулася на невеличкій галявині серед лісу. Завгородній та й інші повстанці посідали на м'якій траві, сіли також і гості. Довкола галявини була партизанська варта. Завгородній запитав курсантів:

— Чого ви сюди приїхали, і чого бажаєте?

У відповідь вони тихо і спокіно, то один, то другий в діловій формі розповідали хто вони такі є, пояснювали що вони такі самі партизани як і ми, що пішли в школу командирського вишколу щоб здобути знання і повернутися до партизанки. Крім того вони мають змогу влаштовувати в різних підприємствах, заводах чи установах тих партизан які хочуть залишити партизанку і перейти на мирну працю.

— А потім ці всі колишні партизани будуть викриті перед владою і розстріляні, — зауважив Завгородній:

— Де б це ми могли такий злочин заподіяти своїм людям, — почали виправдувати себе курсанти і обіцяли всім тим які бажають вийти на еміграцію до Польщі, Румунії чи куди інде допомогти документами та влаштувати перехід через кордон.

— Для цього, — продовжували курсанти, — нам треба зібратися ще раз на поширену нараду, але вже не в Холодиому Яру, а в Спорному. За пару тижнів туди з'їдеться на нараду вся округа, прибуде от. Ґонта, Тютюнник, представник Уряду УНР, та інші особи. Отже, за пару тижнів, вас повідомимо, як усе буде готове. Тут десь під дубом, який ви призначите, ми покладемо листа з датою і паролем. Готуйтесь, щоб всі були в зборі, ми прибудемо і разом поїдемо на нараду до Спорного.

Партизани слухали ці хвалькуваті балачки і одні насмішкувато підморгували, а інші довірливо хитали головами даючи згоду. Але деякі настоювали зараз же з цими провокаторами звести порахунки.

Але отаман Завгородній заборонив це робити, він сказав що нам неодмінно треба зустрінутися з Гонтою, бо ми з ним давно втратили зв'язки. Тому нам треба до нього в ліс поїхати. Крім того там напевно буде пол. Бойко, який вертаючись у Польщу, мав бачити Ґонту. Так само варто побачити Тютюнника, про якого згадувалось, я його особисто знаю, почути що він скаже.

— Самоліквідуватись і не лізти на рожен, нас там оточать і знищуть! — чулися голоси.

За два тижні під дубом знайшли короткого листа в якому подано пароль і дату, коли курсанти прибудуть щоб разом їхати на нараду.

В призначену суботу отаман Завгородній прибув у Чорний ліс, чекав на провідників-курсантів. Загін повстанців розділився, більша половина не хотіла їхати на зустріч до Спорного, підозрівали пастку. Будь розсудливий та обережний, застерігали Завгороднього, не їдь на зустріч.

Але Завгороднього тягнуло їхати щоб побачитись там з Тютюнником, він нікого не слухав, горів бажанням так само побачитись з Гонтою, які туди прибудуть.

— Доки я буду ходити один по цих лісах, казав він тужливо, рішайте самі, хто хоче — залишайтесь в лісі а хто зі мною, поїхали. Там ми, на зустрічі остаточно вирішимо справу з провідними особами, назад не повернемось а поїдемо за кордон.

— Шкода мені тебе отамане, довший час ми тебе знали як незламного, бойового командира і друга, що в найгірших небезпеках давав собі раду, а тепер заломився, сам сунеш голову в червону пастку, — дорікав Грицько Довженко. Це ж курсанти самі видумали цю нараду, оточать вас там і знищать. Ми з тобою, отамане, прощаємось на віки, — закінчив сумно Довженко, підійшов до свого отамана, потис руку і поцілував. За ним підходила решта козаків і прощались.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років» автора Дорошенко Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 2-га“ на сторінці 38. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи