Розділ «Частина 2-га»

Проходимо селами мов би червона частина, ми нікого не чіпаємо, і нас ніхто не зупиняє. Де потрібно то зупиняємось на постій, харчуємось і об'їдаємо селян… Дійшли до Мокрої Калигірки, де стояли загони отаманів Ґонти і Гризла. Вони були дуже раді нашому приїздові і прийняли нас як рідних, гостинно.

Навколо них блаженна тиша і Божа благодать. Ніхто в цій місцевості не воює, ніхто нікого не переслідує, не ворогує і не ганяється.

— Що це є, другий світ? — запитав от. Хмара Ґонту.

— Тимчасове замирення з комуною, — жартома відповідає Ґонта.

— Дивно! І давно це сталося?

— Щойно оце започаткували.

— В такому разі може й ми скористаємо з вашого перемир'я та трохи відпочинемо, хоч виспимось та доладу себе приведемо, — сказав Хмара.

— Будь ласка, ми дозволяємо, — посміхнувся Ґонта.

Отаман Хмара постояв, почухав трохи потилицю й пригадав: що ж, за вами слідкує 145-та червона дивізія Яхонтова і Дибенка, штаб якої знаходиться в Звенигородці. Та й незабаром від червоної дивізії до табору Ґонти прибула "мирова делегація", на чолі з самим Дибенком.

Делегація ще раз запропонувала перемир'я, і показала наказ підписаний трійкою: тов. Л.Троцьким, Балицьким та Якіром яким, цим наказом, проголошувалась амнестія всім повстанцям, які негайно складуть зброю, припинять будь яку боротьбу з большевиками, і перейдуть на мирне життя та активне будівництво.

Війна скінчена, підкреслювала делегація, ми всі повинні включитися до відбудови зруйнованої війною країни. Кожному з вас вільно вибирати собі працю хто де хоче: хто до червоного війська, хто додому а хто на виробництво, або куди захоче.

Згідно нашому наказу оголошуємо вам протягом цілого місяця, аж до першого січня 1922 року перемир'я, і просимо вас точно його дотримуватись. Так само бажано щоб і ви вибрали свою делегацію і прислали до штабу дивізії для уточнення переговорів, — продовжував Дибенко, — а ми можемо лишитися у вас, в таборі закладниками, але щоб наше життя було в безпеці.

Червону делегацію затримали. Вістка про її прихід до повстанців блискавкою дісталася до загонів Ґонти і Гризла, і багато місцевих повстанців, пройняті духом амнестії почали мріяти про мирну працю в своїй господарці.

Деякі козаки, спокусившись приманкою ласкавих слів в оголошеній амнестії, збирались залишити загін і відійти в мирне будівництво, як закликав підступний ворог.

Отамани Ґонта і Гризло вимушені обставинами, скликали негайно нараду. На нараді погодились вислати делеґацію до червоної дивізії.

Отамани Хмара і Завгородній були рішучі противники довір'я до ворога і до амнестії, але командири й козаки їхніх загонів домагались вибрати і тоже послати делегацію. Вибрано було чотири особи на чолі з ревним прихильником амнестії, сотником Бойком.

Домовились двох червоних делегатів залишити закладниками, поки не повернеться делегація із штабу дивізії Яхонтова із Звенигородки.

Повстанську делегацію до штабу дивізії супроводив, показував шлях один з червоних делегатів. В штабі червоної дивізії наших представників вітали чемно, гостинно, добре частували та протягом тижня умовляли піддатись і не блукати лісами, а йти цілком певно, спокійно до свого рідного дому, і що нікому нічого не станеться, — запевняли червоні пропагандисти в дивізії.

— А коли не хочете повертатися додому, то можете їхати з нашими, червоними до Києва, — пропонували.

На закінчення побуту в червоних, наша делегація подякувала за гостинність і вияснення та запевнила червоне начальство, що відозва про амнестіго буде поширена серед повстанців, і хто схоче то піде зараз, а остаточну відповідь обіцяла подати за два тижні. Пояснили, що цю справу треба узгіднити і з іншими повстанськими загонами.