Розділ «Частина 2-га»

Розвідка дізналася, що за Синюхою також оперують спецчастини Котовського. Ці пекельні частини п'яних головорізів мали широкі уповноваження тероризувати населення і вільно гуляли по обох берегах Богу, доходили також і до Синюхи.

Не було такого села куди б не заїздили червоні кати Котовського, вишукуючи петлюрівців і "бандитів"-партизан. Роз'їжджали вони по вулицях, стріляли, розмахували шаблями, піячили й грабували та об'їдали українське селянство. Коні у них були добрі та й відживлені, самі вони ситі та п'яні.

Повстанське ж військо і коні були змучені всіма труднощами партизанського життя: постійні переходи, нестача харчів і фуражу та безперервні воєнні дії з переважаючими силами противника. Всі були такі ослаблені, що навіть місцеве населення впізнавало хто ми.

Під одним селом, біля Синюхи, напала на нас частина Котовського. Зірвалася стрілянина. В бій вступати ми не бажали і стали відходити дорогою до лісу Спорного.

Як і завжди в таких випадках, ми розділилися на групи і одну з них негайно направили в засідку, а друга, вівступаючи, манила ворога за собою. Раніше засідками та наскоками оперував Кібець, а після його смерти от. Хмара доручив цей відділ кінноти старшині Залізнякові.

Залізняк узяв із собою до півсотні кінноти та два кулемети і чвалом обскочив лісок та засів на краю ліса, при дорозі, якою мали відступати повстанці.

Отамани Хмара й Завгородній, що ставили спротив, почали відступати а потім і втікати тією дорогою. Побачивши цей відступ, котовці з криком і стріляниною щосили погналися за повстанцями.

Коли частина партизанських загонів проскочила в ліс, а частина ще була під лісом, ворожа лава дуже наблизилася, Залізняк відкрив вогонь. Передні ряди червоних вершників лягли покотом, а поміж рештою зчинилася неабияка паніка; почали тікати назад і зникли.

Бій пройшов вдало. Котовці мали таку добру зузстріч, якої й не сподівалися. Втрати їхні були великі в людях та і в конях. Число вбитих досягало до півсотні.

Після бою повстанці пройшли по бойовищу поміж раненими та вбитими. Ранені підіймали догори руки й просили помилування. Партизани ж перевірили кабури в сідлах та взяли один кулемет і багато набоїв до нього, рушниці, шаблі й нагани. Поле бою залишили для уборки Котовському.

Після такої зустрічі погоня за нами котовців в цій окрузі припинилася на довгий час.

Повстанці ж після такої вдалої баталії зупинилися в одному селі й відпочили. Отамани Хмара й Завгородній скликали нараду старшин та розглянули й обговорили всі моменти минулого бою. При цьому подякували от. Залізнякові за вдалий напад і прочуханку, яку він зробив котовцям.

Між тим від розвідки наспіли відомості куди і як повстанці мусять переходити, прямуючи на Захід, Через річку Синюху перехід був ще неможливий, лід був тонкий і треба було шукати мосту.

Довелося маршувати до Новоархангельського де й перейшли річку та взяли напрямок на Покотилово і його ліси. Недалеко лісу протікає легендарна річка Ятрань, яка "круто в'ється і по камені шумить"… В селі Орловій її перейшли.

Тут був міст і гребля, до стояв турбиноний млин та круподерні, що мололи для комуни і виробляли перлові крупи. При цій нагоді й ми запаслися погрібною кількістю борошна та крупами.

Пройшли Голованівські ліси, піднялися вгору по Богу до Тростянця, де й натрапили на іншу частину Котовського. Бій був невдачний і ми з двома раненими підступили до Тернівки і там зупинились, Розвідка принесла відомості, що всі села від Богу і на захід до самої Польщі й Румунії заповнені кіннотою Котовського а з ними і спецчастиннми, які маршують з села до села і тероризують населення, роблячи чистку від "петлюрівських банд". Наше пересування на Захід стало загрожене, або й зовсім неможливе. Тут знову виникло питання: що робити?

Отамани Хмара і Завгородній вирішили скликати нараду, на якій вирішено припинити марш на Захід і ждати до літа в місцевих лісах та селах. В літі, коли степи одягнуться травою, а ліси вберуться листям, то легше буде маскуватись і робити переходи, А тим часом треба вертатись назад до Холодного Яру і довколишніх лісів.

В Холодному Яру є ще пару добрих землянок, так наче б і перезимувати буде добре. Поворот назад був мало підозрілим, бо деякі частини чпрноних відходили в тил для демобілізації.

Звідсіля командировано двох козаків добровільнів до Уряду УНР, в Польщу, з особливо важливими документами від повстанців Холодноярців, щоб узгіднити спільні воєнні дії, або й спільні пляни боротьби в інших умовах…

З Тернівки повертаємось назад через Рижівку та інші села, назви яких тепер не пам'ятаю / те що було занотоване, залишилося в землі і, гадаю, давно зогнило/. Перейшли Синюху і взяли напрямок на Малу Виску, а з Виски до Звенигородки, щоб зайти до отамана Ґонти, що перебував у цій окрузі.