Розділ «Частина 2-га»

Першорядний нашим завданням було здобуті військовий одяг: зробити напад на якусь велику залізничну станцію, де стоять цілі ешельони з одягом та амунуцією. З цією метою ми зупинились біля ст. Бобринської. Стали постоєи у селі Бузівці.

Ніч минула спокійно, але розвідка донесла, що по селах стоять Будьоновські залоги, які допомагають спецвідділам нищити повстанські загони.

Отамани повідомили козаків про можливі напади, тому всі повстанські відділи мусять бути готовими. Ворог вас уже виявив і одного ранку Вудьонувська кіннота в кількості біля сотні щабель зробила на нас наскок.

Під селом звели бій і почали відступати в напрямку Жажківців, поспішаючи до маленького ліска.

Кібець із своїм відділом кінноти та кулеметом, чвалом поспішали наперед, щоб обскочити той лісок і залягти в рові оброслому густим чагарником.

Отаман Хмара з боєм почав відступ до ліска, але будьоновці кинулись оточувати загін Хмарі намагаючись як можна швидше відрізати від ліска. Отамани Хмара і Завгородній з своїми повстанцями-козаками перебіглі за бугорок і там залягли. Звідтам і сипнули по ворогові сильним рушничним та кулеметним вогнем. Ворог зупинився понісши великі втрати, а потім трохи відступив очікуючи кінця бою та рештки відступаючих своїх сил. І справді допомога прибула, з села Бузівки вискочила свіжа сотня будьонівської кінноти і чвалом летіла з двома тачанками попід ліском, де заліг Кібець з своїм загоном намагаючись оточити Хмару і Завгородного. Кібець дав команду приготуватись, чекати на сигнал.

Коли червоні були проти засідки на віддалі одного півгону, Кібець подав команду відкрити вогонь.

Зацокотіли кулемети, затріскотіли рушниці, зливою, як град посипались кулі на ворожі лави. Несподіваний вогонь викликав серед ворожих лав дику паніку та замішання в командирів які не сподівалися нападу збоку.

Поле враз усіялось трупами та раненими червоноармійцями і кіньми, кулеметні тачанки лежали боком. Рещта уцілілих вершників повернула тікати. Бій закінчився з такою швидкістю як і розпочався.

На полі бою залишились до двох десятків вбитих та й тяжко ранених, а між ними й коні. В цьому бою попав під кулі й червоний "герой", комісар Абраша Біляков та начальник штабу якийсь Мурзій. Про це розповів один ранений полонений, що добре знав обох командирів, з якими довгий час був на фронті.

Юрко Горлиця зняв з Біляковича планшет, заглянув до середини і там виявив чимало секретних паперів. Дальший повний ретельний обшук червоних "тузів" допоміг виявити зашиту в мундирі картку з написом: "ВЧК, Абрам Білякович, действует под кличкой Б. Зуб".

— Це дуже цінні для нас документи, — сказав Кібець і забрав з собою планшет з усіма документами щоб докладно їх простудіювати разом з Хмарою та Завгородним. (Секретній відділ провадив Залізняк).

Після цього перевірили поле бою, підібрали все що було цінне і потрібне, і скорим маршем відійшли в ліс і там заховались. Вночі перейшли вглиб і в одному спокійному місці зробили відпочинок та переглянули уважно все що в планшеті Біляковича. Там була велика кількість наказів та телеграм в зашифрованому стані невідомими кодами, і це позбавило нас можливости розгадати військові таємниці. Але були розпорядження і накази писані без кодів, один з яких звучав так:

Ком. Дівізії, спец Отдел ВЧК. Москва. Секретно.

Ввіду перемірія с Польщей, всє войска перебросіть на Крим. Проходя по правой сторонє Днепра, пріказиваю помогать спецотдєлам унічтожать партізанскіє отряди. Партізан, белогвардейцев і петлюровскіє остаткі.

Об'явіть амнестію. Сложівших оружіє расстрєлівать негласно без суда.

Председатель ВЧК Фелікс Дзержінскій

Цей важливий наказ Завгородний прочитав перед лавою цілого загону, але повстанці вислухали його спокійно, бо ці речі були давно всім відомі. Ще тов. Калінін в селі Дмитрівці пустив такого туману амнестією, закинув вудку і таки трохи зловив наївноі "рибки", але тепер уже досить, вже з дурнів виросли, чекістам ніхто не вірить.

— Нині проходить хвиля чергової брехливої амнестії, — сказав отаман Хмара і витяг з кишені одну большевицьку відозву і прочитав перед козаками. В цій відозві комісари звертаються до українського населення з закликом не ставити спротиву большевикам, русскім братьям, з якими під час війни 1914— 17 років з "общего" котелка разом їли кашу.

— Сдавайтесь, вам всьо будет прощено! — закликалось наостанку у відозві, — Потом кто куда пожелаєт, туда себе і отправітся, кто домой а кто і в красную армію. А закончітся война — все будем жіть мірно!