Розділ «Відмінності між Першою і Другою Дивізіями УНА та їх причини»

“Шкода, що люди не читають хоч те, що вже є написане”, казав Шандрук. Хто-хто, але історики повинні знати вже відомі факти і не ширити дезінформації, як це трапилось із одним професором історії, коли автор цієї праці запитав його, чи може він, як свідок архівів, сказати щось про Другу Дивізію. “Яку другу Дивізію? — запитує професор і сам дає відповідь. — Такої не було, був плян таку створити, але до цього не дійшло”. І не диво, він не один, таких є більше, що не знають, бо впродовж довгих років про правду з того часу не можна було і не вигідно було говорити. Ворожа, нищівна рука окупанта України з широкою сіткою прихильників сягала далеко поза її межі і тероризувала найбільш ідейних, вірних і відданих синів України.

Єдина, тільки єдина Перша Дивізія, перейшовши політичне чистилище в полоні, могла почуватися вільно. Всім іншим українським воякам в цій війні доля не жаліла ударів за життя, і нема їм пошани по смерті.

Дарма, що в совєтській армії було 20 відсотків українців, але згадки про них ніде немає, бо то були совєтські, або русські вояки. Інакше вояків не трактували.

У висновках все зводиться до аксіомної правди, що до часу створення УНА все українське вояцтво, в яких би формаціях і де б воно не служило, за вийнятком Української Повстанської Армії, були складовою частиною чужих, окупаційних збройних сил. Тому не могло бути ліпших чи гірших вояків, бо всі без вийнятку скоріше чи пізніше, згідно з плянами, мали своє підрядне призначення в імперських правліннях.

Вони могли маршувати пліч-о-пліч з російськими, польськими, мадярськими чи німецькими вояками, в їхніх уніформах, але їх ніколи не було трактовано на рівні вояків тих національностей.

Наприклад, якщо б не було совєтського Східного фронту, то німці були б скоріше прийняли капітуляцію на користь альянтів, ніж дозволили б творити чужинецьку армію на своїй території. Мабуть, саме тому, вони 8 місяців вагались чи дозволяти творення УНК і УНА.

Українське вояцтво з добрим вишколом, що служило в німецьких збройних силах, було спроможне в тому часі створити чвертьмільйонову армію. На жаль, спізнилися на цілий рік і Штаб УНА не зміг зреалізувати цього пляну. Одначе, треба вірити, що така армія, хоч і на чужій землі, але з власною ідеєю боротьби за визволення, при співучасті поневолених народів, якщо б і не змінила напрямних історичного курсу, то могла б принаймні врятувати життя сотням тисяч вояків.

У висновку можна сказати, що люди під тиском обставин поглиблюють різниці чи непорозуміння, які часто спричинюють труднощі для всього народу. В ширенні таких дезорієнтації мали неабиякий досвід, як німці так і совєти, у висліді чого, звичайно, терпіли невинні люди. Постійне повторювання тої самої брехні, по певному часі, видається правдою не тільки людям а також самову брехачеві. Наприклад, невдовзі після ув’язнення С. Бандери, в таємній інструкції, старшинам німецької поліції було доручено вишукувати й арештувати членів ОУН Бандери та ліквідувати, як “грабіжників”.

Майже в тому самому часі в совєтській газеті “За Радянську Україну”, від 31 липня 1941 року, друкується вульґарна большевицька інтерпритація події: “Гітлер покликав на поміч зрадників українського народу — петлюрівців, ОУН-івців, гетьманців… На всі брехні, провокації і вбивства має наш свободолюбивий народ для жовто-блакитної банди і їхнього головача Степана Бандери тільки одну відповідь: смерть!” [64]