Розділ «Бригада майора Пітулея. Друга бриґада УНА»

Невдовзі вчорашні чутки реалізувалися: створено УНК і проголошено формування УНА. В людях пробудилося життя, очевидці згадують, що навіть хронічні песимісти повеселішали. Для всієї Другої бриґади день 2 квітня був величавим святом. В чистих одностроях вояки збирались сотнями на великій площі вправ під лісом. По короткому часі вийшов гість із штабу — генерал О. Вишневський в асисті старшин і став перед прямими лавами вояків Бриґади. Службовий старшина, поручник Цибик, зголосив майорові Пітулеєві стан Бриґади: 3.400 присутніх готові до наказу. По звіті майора Пітулея, генерал Вишневський, привітавши всіх теплими словами, заявив: “Від сьогодні, зараз по присязі, ви офіційно стаєте вояками Другої Бриґади Другої Дивізії Української Національної Армії під командою генерала Петра Дяченка та головнокомандуючого УНА ген. поручника Павла Шандрука”.

Процедура присяги відбулася так само, як у Першій Бриґаді, за тим лише вийнятком, що була відсутня Капеля бандуристів і не виявилося часу для спільного обіду. Але могутній голос національного Гимну з тисяч молодих грудей, який відбився гомоном у чужому лісі, насичував вояків духовим харчем, якого жодний хліб не може заступити.

В цих двох вільних від зайнять днях вояки пришивали нові тризуби, а більш зарадні зуміли вже навіть роздобути пагони. Німецькі старшини не перешкоджали ні в чому, а навіть були дуже помічні в заготівлі цілого комплексу різних речей.

Склад і старшинський розподіл в Бриґаді, через брак інформацій, неможливо докладніше окреслити. Та все ж таки варто назвати хоч тих, яких пам’ятають ще живі свідки. Переважно легше є відповісти ранґу і прізвище, але не перше ім’я. Щоб не зробити помилки чи кривди комусь, хто був де приділений і яку виконував функцію, ми подамо тільки імена старшин чи підстаршин, як ми отримали їх від людей. Командир Бриґади майор В. Пітулей, полк. Глушко, полк. Тарас Банах, майор Мандзенко, майор Миколин, сотник Торбич, сотник Федак, сотник Цегельський, поручник Цибик, сотник Ю. Кононів, сотник Григорійчук, сотник Боднарчук, сотник З. Стефанів, поручник Бойчук, поручник Сов’яковський, поручник Ярмолюк, булавні: Дмитраш, Данильців, Ґалярник, ст. десятник М. Водославський. З гідно з твердженням свідків, цей список є тільки фраґментом старшинського корпусу, якого, мабуть, ніколи не можна буде уточнити.

Пересічний вік вояцтва Бриґади становив приблизно 25 літ; старшини були значно старші, більшість з них були колишні ветерани української чи польської армії. Психічний стан вояків Бриґади був далекий від ідеального: безліч пережитих змін в такому короткому часі, емоційні зворушення, безумовно, робили свої наслідки. Тяжко було повірити, що деякі сотні цієї Бриґади два місяці тому, в січні, билися з наступаючими большевиками в околицях Нового Санча на Україні, а зараз, хоч уже в своїй армії, та все ж далеко від рідної землі, серед чужих людей, чекають, що принесе їм завтра.

Тим часом щоденні зайняття та вправи заповнювали час вояцтва, яке систематично пристосовувалося до обставин ненормального стану. Коли брати під увагу спроможність і боєздатність армії, то, крім ідейно-патріотичного наставлення вояків, відчувася великий брак виряду і харчів. Бриґада, що складалася майже з чотирьох тисяч вояків, була, відносно доброю силою. Дошкульно відчувався брак старшин і підстаршин, з яких більша половина була людьми старшого віку. Один німецький лікар і три санітари — оце вся медична опіка, з якої нікому не було багато користі. Харчування було жалюгідним: один кусень чорного, помішаного з дерев’яним трачинням, хліба, кусок марґарини та раз на день зупа, якщо її можна було так назвати.

Засобів транспорту, крім власних ніг, вже не було ніякого. Напів зужита легка зброя часто не діяла справно. Санітарні та гіґієнічні обставини залежали від спроможности і зарадности вояка — чи міг він, наприклад, самостійно дістати мило і воду.

Ось так виглядала дійність Бриґади, яка в кожній хвилині мала б вступити в бій із добре озброєною та випосаженою армією. Клопоту не буде, якщо вона прийде із заходу, білих сорочок і рушників ще вистачить, але що буде, як вона прийде зі сходу? Дуже влучно схарактеризував це становище один вояк зі Львова в своєму щоденнику: “Біда тут, брате, про яку навіть тяжко розказати. Для рятунку чи розваги нема що тут робити, але є ще свої хлопці, гріє сонце, є ще віра і надія, що я таки буду жити”. Виглядало, що то вже остання зупинка Бриґади, як рівнож і місце вічного спочинку для багатьох її вояків.

IV

Щоб говорити про цілу Другу Дивізію, мусимо знову повернутися до Першої Бриґади. Елемент, гідний уваги, що обидві бриґади, які творили Другу Дивізію, були настільки віддалені одна від одної, що за весь час свого існування ні разу не зустрічались, разом не мали вишколу, разом не брали участи в боях, і навіть не мали спільної програми. Мабуть, це і є причиною, що Перша Бриґада часто називає себе Другою Дивізією. І то не диво, бо через раптово зростаючі зміни годі було дістати точну інформацію, багато вояків Першої Дивізії не знали про існування Другої Дивізії й навпаки. Так само було з обома бриґадами.

Як вже було згадано раніше, Перша Бриґада під командою полковника Дяченка, що квартирувала в Німеку, маючи добрий контакт з головним штабом, була краще озброєна та під кожним оглядом була значніше виряджена. Одначе для її повної спроможности було потрібне ще доповнення, як в людях так і матеріялі, на що вже не вистачало часу, бо фронтова лінія з кожним днем наближалася.

Щоб відтягнути з фронту Другу Дивізію дальше в запілля, генерал Шандрук з д-ром Арльтом, 4 квітня, відвідали в Цітав головнокомандуючого військами Середньої Німеччини фельдмаршала Шейрнера з проханням включити її до своїх сил та допомогти їй в осягненні необхідного устаткування. За дорученням фельдмаршала Шейрнера, який прийняв делеґацію ввічливо, генерал Шандрук зустрівся з генералом Г. фон Штравхіцом, який не тільки дав свою згоду прийняти цілу Другу Дивізію, а також негайно приділив нові касарні, куди Дивізія повинна була переїхати за п’ять днів. Про це замітка в споминах генерала Шандрука, де він каже: “В останній зустрічі з полковником Дяченком я дав йому довірочні інструкції, щоб за всяку ціну не дати втягнути Дивізію на фронт і шукати відповідної нагоди контакту з альянтами, або просто маршувати на Захід”. “Я не знав, що то буде так важко, — каже далі Шандрук, — але в хаосі може часом вдатися”. [50]

Справді, що Бриґаду до тижня було перевезено, але не до нових касарень, а на фронт. Чому не перевезено і Другу Бриґаду, і хто мав децидуючий голос в цих рішеннях, генерал Шандрук про це не згадує. Правдоподібно, йому було відомо, що Другу Бриґаду було призначено на оборонну залогу Бранденбурґу.

Що сталося дальше? Мабуть ніхто не знає краще, як її командир, генерал Дяченко, що описує в своєму короткому нарисі, який можна назвати історичним спомином. Нижче подаємо, без змін, зміст копії з ориґіналу, яку передала дружина генерала, пані Олена Дяченко, майорові В. Гладичові.

(Цей спомин, мабуть, в ориґіналі, також був надрукований у “Вістях Комбатанта”).