Розділ «7. Деякі жидівські мемуари й спогади про перебування в концтаборах під час Другої світової війни»

Табір у Равенсбрюці, до якого потрапила Бубер, був бездоганно чистим, з просторими газонами й квітковими клумбами. Регулярна лазня й щотижнева зміна постільної білизни здавалися їй справжньою розкішшю в порівнянні з пережитим до цього. Її перша вечеря складалася з білого хліба, сосиски, маргарину й солодкої вівсянки із сухофруктами. Бубер не змогла стриматися й запитала в своєї сусідки за столом: у них що, 3 серпня — свято? Чи, може, якийсь особливий випадок? Сусідка роззявила рот від подиву. Марґарет стала розпитувати: невже їжа щодня була такою чудовою? Сусідка відповіла, що так, проте вона не розуміє, чому це повинне когось страшенно радувати? Марґарет не стала пояснювати їй, чому.

Свій барак в Равенсбрюці вона визнала справжнім палацом у порівнянні з переповненою брудною халупою радянського табору. Її перший недільний сніданок з гуляшу, червонокачанної капусти й картоплі був справжнім бенкетом.

Бубер провела в Равенсбрюці багато років. До 1943 року табір став переповнений. Колишня чистота зникла, і багато квітів були витоптані. Це стало наслідком нескінченної війни. До кінця війни сюди линули ув'язнені з Освенціма й інших таборів. Бубер відзначає, що на початку 1945 року ув'язнені з Освенціма прибули «змарнілими й виснаженими». Варто нагадати, що саме цього часу десятки тисяч біженців зі східної Німеччини буквально вмирали з голоду.

В січні 1945 року повністю перервався поштовий зв'язок між ув'язненими Равенсбрюка й зовнішнім світом, і запанувала плутанина. Нарешті, настав кінець, німецькі охоронці розбіглися, і наша героїня була звільнена. Вона свідчить, що умови в таборі впродовж тривалого періоду постійно погіршувалися. Незабаром після її прибуття було впроваджено тілесне покарання для серйозних порушень, а починаючи від зими 1941–1942 рр. до неї стали доходити злісні чутки про те, що в деяких випадках практикуються вмертвіння газом.

Ще одна політична ув'язнена в Равенсбрюці, комуністка Шарлотт Борманн (Charlotte Bormann), в книзі «Die Gestapo lasst bitten» («Гестапо запрошує Вас») наполягає на тому, що чутки про газові камери були нахабними вигадками, які серед ув'язнених свідомо поширювали комуністи.

Комуністи так і не прийняли Марґарет Бубер до своєї групи, оскільки вона була ув'язненою в СРСР. Мемуари Шарлотт Борман так і не знайшли свого видавця. На процесі в Радштадті у французькій зоні окупації, де відбувався суд над адміністрацією табору Равенсбрюк, обвинувальна сторона не дозволила їй давати свідчення. Це була звичайна і типова доля авторів, які намагалися зобразити історію з точки зору тих, хто заперечував легенду про знищення.