Розділ «14. Роль Рудольфа Хьосса в управлінні концтаборів у воєнний час»

Хьосс нібито сказав, що в Освенцімі свідки Ієгови заохочували смерть жидів, тому що жиди були ворогами Христа. Це є великим промахом видавців-комуністів. Варто нагадати, що нині комуністи ведуть запеклу боротьбу зі свідками Ієгови у всіх країнах соцтабору й особливо — у радянській зоні Німеччини. Звідси напрошується висновок, що цей наклеп на свідків Ієгови вставлений видавцями-комуністами.

Таким чином, не можна не дійти висновку, що ці так звані мемуари Хьосса піддалися настільки значним редакторським виправленням комуністів і інших, що їхня достовірність як історичного документа була знищена. Достовірності в них не більше, ніж у так званих мемуарах Ейхмана. Зазіхання на те, що існує рукописний оригінал цих мемуарів, навряд чи може бути суттєвим. Адже комуністи сумно відомі своїм умінням отримувати «визнання»; вони володіли спеціальною методикою, яку можна було використати для того, щоб змусити Хьосса переписувати все, що покладали перед ним на стіл. У цьому випадку свідчення про рукопис не більш переконливе, ніж знятий уже після війни знаменитий фільм про газові камери Йозефа Зіґмана (Joseph Zigman) «Фабрика смерті» («The Mill of Dealth»), який використовувався на Нюрнберзькому процесі. Так звані мемуари Хьосса закінчуються зовсім недоречною заявою про те, що нюрнберзькі документи переконали обвинувачуваного в тому, що винятково Німеччина винна за Другу світову війну.

Варто відзначити, що Герман Ґьорінґ, котрий зазнав головного удару нюрнберзької пропаганди про звірства — так і не був нею переконаний. Ханс Фріцше (Hans Fritzsche) у книзі «Меч на весах» («The Sword in the Scales» London, 1953, p. 145) розповідає, що Ґьорінґ — навіть після того, як почув ранні показання Олендорфа про оперативні групи й свідчення Хьосса про Освенцім — залишився впевнений у тому, що масове знищення жидів у газових камерах і за допомогою розстрільних команд є чистої води пропагандистською вигадкою.

Фріцше міркує над цим питанням і приходить висновку, що ретельне розслідування цих дивовижних звинувачень насправді не проводилося. Фріцше, виправданий на цьому процесі, був талановитим пропагандистом. Він усвідомив, що різанина жидів, яка нібито мала місце, становила ключовий пункт звинувачення проти всіх підсудних. Ернст Кальтенбруннер (Ernst Kaltenbrunner), керівник Головного управління державної безпеки, був на процесі головним відповідачем з боку СС з тієї причини, що Гіммлер покінчив із собою; з тієї самої причини Фріцше представляв Ґеббельса. Звинуваченнями в геноциді Кальтенбруннера переконали не більше ніж Ґьорінґа; він повідав Фріцше, що звинувачення досягло очевидних успіхів завдяки ефективній техніці примусу свідків і приховування доказів. Було набагато легше заарештувати когось із німців і під нелюдськими тортурами змусити його зробити викривальне визнання, ніж вивчити обставини самої справи.