Розділ «ЗАЧАРОВАНА КРАЇНА НАД НІЛОМ»

Французькі вчені знайшли їх, вони і вивчать їх на славу своєї вітчизни.

Форт Рашід повинен стати настільки міцним захисним муром, щоб відбити всі навали ворогів. А генерал Бонапарт коли й повертається до Франції, то тільки для того, аби зібрати підкріплення.

Ще з юнацьких років Бушар цікавився давньою історією. Побачивши руїни колишніх єгипетських міст, він збагнув, що тут можна розкрити деякі таємниці фараонів. Капітан прислухався до розмов археологів, бачив, з яким невгамовним запалом малює Віван Денон храми й стародавні будови, і розумів: скільки ще цікавого сховано в землі! Тепер він дістав завдання — врятувати скарби Єгипту для Франції. Його солдати, досвідчені сапери, повинні якнайшвидше перетворити форт Рашід на неприступну фортецю.

Солдати, незадоволено бурмочучи, взялися за лопати. Треба було відкинути гори піску, щоб розчистити потрісканий фундамент давнього форту.

Гренадер Андре Сімон не тямився з люті. Який же він дурень, що сам напросився перевести його з батальйону гренадерів до інженерного загону. Сподівався уникнути виснажливих піших переходів, а тепер доводиться при такій убивчій спеці копати пісок. Мабуть, сам диявол його напоумив.

Розгніваний, він щосили встромив лопату в пісок. Та залізо вдарилось об щось тверде.

— Під три чорти! — вилаявся Сімон і копнув трохи далі.

Але і тут щось перешкоджало. У піску лежав камінь. Ні, Сімон не такий дурний — викопувати камінь, його ж потім доведеться ще й витягувати звідси. Куди розумніше просто обминути той камінь. Отак, тепер діло піде. Пісок тут легкий.

Хтось торкнувся його плеча.

— Чого ти далі там не копаєш? — спитав капітан Бушар.

— Бо там у піску лежить якась брила, мій капітане.

— Брила? То викопай її. Чи я повинен це зробити замість тебе?

Капітан дивився суворо. Ще одне слово, і кари не минути. Сімон заходився копати там, де щось йому перешкоджало. Невдовзі вони побачили чорну кам'яну плиту. Її верхній полірований бік був геть поцяткований знаками й малюнками. Бушар низько схилився до плити, потім вирвав у Сімона з рук лопату і почав швидко копати, наче раптом збожеволів.

Нарешті камінь викопано — великий, як стіл, чорний, лискучий, весь у дивних позначках. Капітан Бушар озирнувся навсебіч, наче шукав допомоги. Тоді знову схилився до плити, обмацав різьблення на камені. Що його так зацікавило? Може, чаклунські знаки? Та люди кажуть: хто ними зацікавиться, тому зле поведеться в житті.

З обачності Сімон ступив кілька кроків назад.

Капітан підвівся й глянув пильно на Сімона. Тому стало ніяково від уважного погляду командира. А Бушар мовив, наче у сні:

— Нижні рядки — це давньогрецьке письмо, можу заприсягтися… Солдате! Біжи до полковника Допуля, скажи, що я прошу прийти сюди. Йдеться про річ вельми важливу.

Сімон бачив уже людей, що потерпіли від пекучого сонця, вони скидалися на божевільних. Полковник Допуль — розумний чоловік, він легко приведе Бушара до тями.

Однак Сімон побачив, що полковник повівся точнісінько як капітан. Допуль пильно оглянув чорну кам'яну плиту, порахував рядки із знаками і сказав:

— Це три різні написи. Гляньте-но, Бушаре, перші чотирнадцять рядків — це, без сумніву, ієрогліфи, дальші тридцять два рядки, здається… ех, якби ж я знав! Але нижні п'ятдесят чотири рядки, це, безперечно, давньогрецьке письмо.