Розділ «ЗАЧАРОВАНА КРАЇНА НАД НІЛОМ»

— О, це чудово! — вигукнув він. — Ви намалювали наше військо в поході, месьє Денон. Отой попереду — то ж я! Андре! Ти бачиш? А за мною — ти! Надзвичайно!

У захваті він вийшов із шеренги й, показуючи на аркуш, спитав:

— Коли ви намалювали нас, месьє?

— Та допіру, як їхав позаду.

— О, ви можете малювати й на коні? — щиро здивувався Сімон. — Боже мій, ви ж великий митець. А свої малюнки ви продасте згодом у Франції?

— Ні, синку, я віддам їх до Академії наук. Мої малюнки допоможуть ученим прочитати ієрогліфи на єгипетських храмах і гробницях.

Сімон примружив очі, наче від яскравого світла.

— Ієрогліфи… — протяг він. — А що воно таке?

Вершник скривився, ніби проковтнув щось гірке.

— Ієрогліфи, — теж протягло почав він, — гм, як тобі пояснити? Це малюнки, вирізьблені на камінні. Цілі рядки дивовижних позначок. Є там фігурки й хвилясті рисочки, є зображення зброї, начиння, ба навіть квітів і овочів. Але що вони означають, досі не знає жодна людина. Деякі вчені гадають, що це чаклунські знаки давньоєгипетських жерців. Інші вважають ієрогліфи певним видом малюнкового письма, а є такі, що думають, ніби то дріб'язок. На їхню думку, ті позначки — лише оздоба, орнамент.

— Не розумію, навіщо сушити собі тим голову, — пробубонів Легранж. — Хіба нас обходить, як люди жили тисячоліття тому? Мені цікавіше знати, чи дістанеться нам у Єгипті хороша здобич.

— А я хотів би довідатися, куди ми, власне, прямуємо, — сказав Сімон і глянув на Денона. — Ви можете сказати, месьє, що генерал Бонапарт збирається робити в Єгипті?

— Можу, сину. Генерал Бонапарт хоче відтяти одну лапу англійському левові. Якщо ми завоюємо Єгипет, настане кінець англійській владі на Сході, і дорога до Індії буде вільна.

У забобонному страху Легранж розчепірив пальці.

— Боже борони нас! Невже ми підемо аж до Індії? Це ж на краю світу!

Денон нахилився до гренадера. Примруживши одне око, він сказав з удаваною поважністю:

— Подумай про славу, мій юний друже! Генерал іде по слідах Александра Великого. Про наш похід світ говоритиме з глибокою шаною навіть через кілька століть.

По цих словах він раптом вдавив остроги у свого сухореброго коня і від'їхав.

— Чи він жартує, а чи справді мріє про славу? — спитав Сімон.

Його приятель задумано похитав головою.