Розділ «ЗАЧАРОВАНА КРАЇНА НАД НІЛОМ»

Вершник підняв ліву руку в рукавичці й відразу ж опустив її.

— Досі я знав тільки з книжок про цю зачаровану країну.

Легранж обернувся до Сімона і, посміхнувшись, мовив:

— Тепер я нарешті збагнув, чому замість тінявих лісів і зелених лук ми бачимо протягом тижнів тільки піщану пустелю, — тут усе зачароване.

Денон підвів свого коня ближче до Легранжа й поклав тому руку на плече.

— Послухай-но, сину! Ти тепер лихий на все, бо нема чого їсти й пити, а коли ми дістанемося до Каїра на річці Ніл і побачимо піраміди, то з подиву ти забудеш про голод і спрагу.

Легранж недовірливо звів очі:

— Піраміди? А що воно таке? Чи можна їх повезти додому як здобич?

Денон відкинув назад голову й засміявся, дивлячись у небо.

— Піраміди? Повезти додому?

Раптом його обличчя споважніло. Схилившися до Легранжа, він відповів:

— Піраміди — то споруди з каміння! Їм чотири тисячі років. Їх звели єгипетські фараони руками сотень тисяч рабів. Мільйони обтесаних кам'яних брил лягли там одна на одну. Кожна брила така важка, що десятерик коней не зрушить її з місця.

Легранж роззявив з подиву рота і запитливо глянув на Сімона, але і той був щиро вражений.

— Розповідайте далі, месьє, — попросив він і так задивився на Денона, що наступив Легранжеві на ногу.

Денон стенув плечима.

— На жаль, я нічого не можу вам більше розповісти, бо досі ще ніхто не знає таємниці пірамід. Невідомо, з якою метою їх споруджено. Може, люди дізнаються про це згодом, а може, — ніколи. У цій країні є сила-силенна загадок, що їх треба розгадати, тому генерал Бонапарт і взяв із собою стількох учених.

— А ви, месьє? Що ви маєте тут робити? — спитав Легранж.

Денон замислено дивився в пустелю, що мерехтіла від спеки.

— Я малюватиму старожитні пам'ятки. Всі, які побачу. Зрештою… — Він сунув руку в торбу при сідлі, вийняв звідти аркуш паперу й подав Сімонові. — Тобі подобається?

Легранж обернувся, щоб теж подивитися на малюнок.