Розділ «ЗАЧАРОВАНА КРАЇНА НАД НІЛОМ»

— Чи не можна це прочитати?

Зненацька Фур'є відчув себе учнем, що не годен відповісти учителеві. Він тільки заперечливо похитав головою.

— Я прочитаю! — впевнено сказав хлопець. — За кілька років. Як підросту.

І дивна річ — Фур'є, славетний Фур'є, статечний дослідник і науковець, повірив хлопцеві!

Тринадцятирічний Жан-Франсуа лякав свого старшого брата жагою знання. Жан вивчав мови — сірійську, халдейську, арабську, коптську, вивчав із незбагненною витримкою. В його кімнаті завше горіла свічка мало не до ранку.

Брат схоплювався тоді з ліжка:

— Жане, тобі вже давно треба спати. Ти занедужаєш, коли так перевтомлюватимешся.

Жан підводив очі від столу, заваленого книжками, грубезними фоліантами й рукописами. То був погляд фанатика, скерований у далечінь, неприступну звичайній людині. Погляд той линув через простір і час.

Голос у Жана лунав як чужий:

— Мені здається, що писемні позначки давніх китайців у чомусь схожі на ієрогліфи. Якби я міг це довести!..

Хлопець втупився поглядом у купу книжок на столі. Знову замислившись, він промурмотів:

— Треба попросити Фур'є, щоб дістав мені тексти Зенд-Авести. У Греноблі нічого немає.

Старший брат, зітхнувши, укладався знову в ліжко. «Тексти Зенд-Авести, святої книги персів! Давньобактрійськсю мовою! Її хоче вивчати тринадцятирічний хлопець? Боже милосердний, до чого ж це приведе? Хіба ж може таке юне створіння вмістити в своїй голові знання, яких стало б на сотню вчених?»

Жан-Франсуа міг. Він поклав собі через якийсь час читати ієрогліфи так, як латиніст читає Ціцеронові твори. І все, що Жан вивчав далі, слугувало цій єдиній меті. Грубезні фоліанти, книжки, хитромудрі тексти, які хлопець діставав собі, не навчили його нічого нового. Йому потрібні були інші джерела, з яких він довідався б про фараонів. Він обнишпорив бібліотеки, вивчаючи все, що стародавні історики писали про державу фараонів. Він читав Геродота, Діодора, Страбона, Гераполлона. Невже жоден з них не знав, що таке ієрогліфи? «Батько історії» Геродот відвідав Єгипет за чотириста п'ятдесят років до нашої ери й описав храми, піраміди, гробниці, які вже тоді стояли тисячі років.

Шампольйон гарячково працював. Гортав сторінку за сторінкою. Розповідай, Геродоте, розповідай усе, що бачив! А ви, араби й копти, що знали ви про давній Єгипет?

Що? Копти, нащадки давніх єгиптян, так мало можуть розповісти? Але ж їхня мова і письмо походять від тих прабатьків!

Жан узявся вивчати коптські письмена. Він порівнював їх із текстом біблії та фрагментами арабських поезій. Перекладав з давньоєврейської мови на коптську, з коптської — на латину. Деякі розповіді про фараонів збігалися, деякі суперечили одна одній. А всі разом? Чи досить цього, щоб скласти бодай приблизну карту держави фараонів? Напевне, досить.

І Жан-Франсуа Шампольйон запропонував ученим першу карту давнього Єгипту. Юнакові було сімнадцять років. Карта приголомшила вчених, але й викликала в них сумнів. На якій підставі її зроблено? Хто може знати, де пролягали межі Єгипту чотири тисячі років тому, ба навіть раніше?

— Я зібрав матеріал для книжки, — повідомив Шампольйон. — Вона матиме назву: «Єгипет за часів фараонів».

— Нісенітниця! — відповіли вчені. — З допомогою тільки самої уяви не можна написати історію держави, про яку відомо лише, що вона існувала.