Розділ «ЗАЧАРОВАНА КРАЇНА НАД НІЛОМ»

Жан-Франсуа написав ту книжку. Вступ до неї він прочитав членам Гренобльської академії. Вчені мужі чудувалися, як діти, що слухають розповідь про фантастичну подорож. Перед ученими стояв сімнадцятилітній хлопець і розповідав про фараонів так, наче сам жив у їхній країні. Сміливо і впевнено розвивав він плин своїх думок, і жоден з-поміж слухачів не спромігся щось заперечити.

А з яким запалом юнак говорив! Його розповідь нагадувала стрімкий потік, що все підхоплює за собою. Присутні в залі відчували: Шампольйон позначений геніальністю. Він уже опанував такі галузі науки, що вивчення кожної вимагало б цілого людського життя.

Тут же, в залі, академіки одностайно ухвалили: Жан-Франсуа Шампольйон гідний бути членом Гренобльської академії.

Гаряче обійняв Фур'є наймолодшого академіка Франції. Для молодого генія Гренобль надто малий, Шампольйон повинен їхати до Парижа. Але перед тим — Фур'є таємниче всміхнувся — він хоче дещо показати юнакові. Показати виливок, копію чорної базальтової плити, що її викопав якийсь французький солдат з піску пустелі, коли будували укріплення поблизу Розетти на Нілі,

Жан прикипів очима до виливка, наче то був химерний витвір фантазії. Невже це справді можливо? Тут, на плиті, викарбувані ієрогліфи, а під ними — тексти давньоєгипетським скісним шрифтом та давньогрецьким письмом.

Ця плита — ключ до таємниці ієрогліфів, малюнкового письма давніх єгиптян! Мертві досі знаки тепер оживуть!

Години збігали, а Шампольйон сидів, схилившись над плитою. Він нічого не чув і не бачив, що відбувалося круг нього. Фур'є давно вже пішов з кімнати. Настав ранок, а Шампольйон усе ще дивився на тримовний камінь. Усіх його величезних знань було замало, щоб прочитати хоча б один з цих значків. Зате він упевнився: ієрогліфи не були малюнковим письмом, як твердили вчені вже сотні років. Але це треба ще довести. Треба звільнитися від впливу всіх попередніх гіпотез і шукати зовсім нової дороги.

Минули роки. За той час Європа сто днів тремтіла знову перед Наполеоном, а тоді спільними зусиллями здолала могутнього імператора. Як Наполеонового прибічника, Шампольйона вислали. Під Греноблем він був серед тих, хто бився проти війська Бурбонів, стримуючи його наступ. Незабаром Шампольйона за це покарали — позбавили професури. Та навіть голодуючи, він пише нову роботу про ієрогліфи. Знаки на Розеттському камені переслідували його, наче привиди, і вдень і вночі. У сні вони оживали, глузували з нього.

Тим часом інші вчені теж прагнули розшифрувати загадкові позначки на Розеттському камені, як тепер називали базальтову плиту. Не один з-поміж них вірив, що вже розв'язав ту загадку. Найфантастичніші припущення визнавалися слушними, їм присвячували величезні трактати. Наприклад, один «науковець» із шляхетного роду запевняв, що розв'язав загадку ієрогліфів за одну безсонну ніч і саме завдяки цій швидкості уникнув помилок.

Інший вчений, Ленуар, надрукував брошуру, яка стала для Шампольйона неприємною несподіванкою. Випадково він почув од якогось знайомого про вихід тієї брошури, що мала назву «Нове тлумачення ієрогліфів».

Шампольйон щиро злякався. Невже Ленуар випередив його? Як це могло статися? Ще недавно він розмовляв із Ленуаром, і той навіть словом не прохопився про своє відкриття. Чи годі відомий учений волів тримати це в таємниці?

Мерщій подався Шампольйон до книгарні, де продавали ту брошуру. Може, це якесь непорозуміння? Приятеля могли неправильно поінформувати.

Та все було саме так. Брошура справді мала назву «Нове тлумачення ієрогліфів», автор її — Олександр Ленуар.

Украй збентежений, Шампольйон побіг додому. Довгі роки праці над дешифруванням ієрогліфів витрачено марно. Тепер та праця не має ніякого сенсу. Інший учений розкрив таємницю, сміливо проникнув у саму її суть, а він тим часом тільки кружляв навколо неї.

Пойнятий відчаєм, він замкнувся в своєму кабінеті й почав читати. А невдовзі вже реготав, реготав так, що мешканці будинку подумали: славетний Шампольйон перевтомився над книжками і збожеволів.

Те, що вчений Ленуар назвав «тлумаченням», було справжнісінькою нісенітницею, ще однією жалюгідною спробою пояснити ієрогліфи як малюнки. Там, де намальовано руку, треба читати «рука», де змію — «змія». Окремі слова Ленуар дотепно скомбінував у речення і назвав це тлумаченням ієрогліфів.

Більше вже Шампольйона ніхто не міг збити з пантелику. Він працював далі над величезним — на тисячу сторінок — словником коптської мови, що походила з мови давніх єгиптян. Шампольйон був переконаний: тільки опанувавши коптську мову, він зможе збагнути й суть ієрогліфів. Проте вже тепер одне було йому очевидне: Гораполлон, що жив у четвертому столітті нашої ери і що перший узявся пояснити ієрогліфи, допустився помилки, а за ним і всі вчені, які поділяли його думку, ніби ієрогліфи — це малюнки-символи, вони означають те саме, що й постаті чи сцени, намальовані або вирізьблені на стінах храмів і на колонах, зведених давніми єгиптянами.

Проти цього твердження Шампольйон висунув свій доказ: серед усіх постатей і малюнків на стінах не було жодного, що траплявся б бодай в одному папірусі чи взагалі в будь-якому ієрогліфічному тексті. Ієрогліфи виглядали зовсім інакше, Якби давні єгиптяни, — міркував Шампольйон, — передавали свої думки малюнками, то з цього можна було б зробити висновок вони не мали власної мови і розумілися між собою тільки за допомогою жестів та знаків. Проте хіба можна подумати це про народ, що звів такі величезні будови? Тож ієрогліфи не могли бути малюнковим письмом. Тобто позначки не криють у собі якогось притаєного змісту, їх слід читати як літери. Але з чого почати?

У тисяча перший раз прочитав він грецький текст Розетського каменя: «Жерці з Мемфіса дякують царю Птоломею…»

Царю Птоломею!