Розділ «БІЛЯ КОЛИСКИ ЕГЕЙСЬКОГО СВІТУ»

Високий рівень добробуту викликав незабаром глибокі суспільні зміни. Протягом третього тисячоліття до нашої ери родова община поступово розкладалася. Керівні посади, які раніше були виборними, згодом почали передаватися в спадщину, старшина загарбала собі і владу, і право на прибутки від морської торгівлі. Вільні доти селяни стали залежні від нової знаті, виникло рабство. Так відбулося класове розшарування. Суспільство поділилося на аристократів, придворних сановників, купців, селян і ремісників. Останніх було дуже багато, вони жили в містах, виготовляючи різні художні вироби для царського двору й на вивіз до заморських країн.

Крітські судна за допомогою вітрил і весел досягали найдальших куточків Середземного моря. Археологи знайшли вироби крітських ремісників у Єгипті, Лівії, Малій Азії, Фінікії, на Кікладських островах, у Греції, південній Італії, Сардінії, Іспанії, на Мальті й Балеарських островах. Є припущення, що крітяни торгували не тільки предметами розкоші, але й рабами. За свій крам вони одержували золото, срібло, слонову кістку, шляхетні гатунки деревини, вироби з скла й фаянсу та інший крам. В руїнах Кносса знайдено, наприклад, зерна квасолі такого сорту, що росте тільки в Єгипті.

На початку другого тисячоліття до нашої ери бронза остаточно заступає камінь. Кріт у цей час стає великою державою з могутнім військовим флотом, який забезпечував гегемонію на Егейському морі. На острові виникає чотири торгові центри — у Кноссі, Фесті, Тріаді, Агії, Маллії. Порядкують там незалежні один від одного царі, які мешкають у пишних палацах. Це вже виразно сформовані рабовласницькі держави на чолі з нечисленною верхівкою аристократії, яка тримала в покорі всі інші класи суспільства.

Близько 1700 року до нашої ери Кріт зазнав якогось великого лиха. Звідки про нього довідались? У руїнах палаців Кносса, Феста, Тріада, Агії і Маллії є верства, що походить з тих часів, і в цій верстві Еванс та інші археологи знайшли побиті статуетки, головешки й попелища після пожежі. Немає сумніву, що палаци удільних князів було тоді зовсім знищено.

Вчені пояснювали цю катастрофу по-різному. Одні вважали, що Кріт став жертвою нападу заморських племен, інші твердили, ніби то наслідок одного з багатьох землетрусів, які й досі бувають на Кріті.

Тепер шалька хилиться на користь третьої теорії. Прихильники її гадають, що в той час на Кріті вибухла громадянська війна між удільними царями, які боролися за панування. То були колишні вожді племен, котрі зберегли політичну незалежність, хоча згодом їм почала загрожувати дедалі більша могутність володаря з міста Кносса. Отож вони домовилися між собою і зі зброєю в руках разом виступили проти нього.

За цю теорію промовляє ряд дуже поважних обставин. Усі палаци в Кноссі, Фесті, Тріаді, Агії, Маллії та інших місцях не вирізнялися перед катастрофою ні своїми розмірами, ані пишнотами. То були, напевно, господи князів, котрі підтримували між собою дипломатичні стосунки як рівні з рівними. А от після війни становище зовсім змінилося. В Кноссі споруджено велику, нечувано розкішну будівлю, в якій не тільки жив цар, але і його двір. В інших же містах збудували невеличкі палаци, де, як на їхні скромні розміри, перебували вже тільки провінційні намісники.

З усього цього мало б випливати, що цар Кносса переміг у війні й став на острові деспотом. До того ж не можна сумніватися, що напад чужинців, який, безумовно, спустошив би весь, острів, завдав би смертельного удару й крітській культурі. Тим часом сталося зовсім інакше. Міста й палаци швидко відбудовано, і об’єднана крітська держава вступила в період найбільшого розквіту й могутності. Крітський цар, маючи дужий військовий флот, підкорив собі Кікладські острови, Пелопоннес і деякі міста на узбережжі Малої Азії. Там створювали торгові колонії, підпорядковані крітській державі. Оце й був той золотий вік царя Міноса, вік багатства й високої культури, вік, пам’ять про який збереглася в легендах про афінських бранців, про Тезея, Дедала й Мінотавра.

Археологічні знахідки дали можливість визначити чимало своєрідних рис, які відрізняють крітян од усіх інших тогочасних народів Азії та Африки. Так, наприклад, на відміну од вавілонян, ассіріян і єгиптян, у крітському суспільстві не було окремої касти жерців. ЖІНки-жриці виконували релігійні обряди просто неба, у гаях і на полянах. Предметами культу були мати-земля, бик як символ плодючості, а також квіти, риби, дерева й каміння. На фресках ми бачимо жриць, які складають офіри на олтарі, ідуть в урочистих процесіях, ведуть ритуальні танці. Напевне, цар Кріту був одночасно й найвищим жерцем.

За 2000 років до нашої ери, тобто в період уже повного культурного розквіту Кріту, Пелопоннес і деякі острови Егейського моря населяли середземноморські племена, що їх стародавні греки називали лейегами, пелазгами і карійцями. Жили вони, мабуть, родовою общиною, великих міст не будували, проте вже користувалися виробами з бронзи. Мову їхню забуто, але трохи слів — назви місцевостей і деяких квітів (гіацинт, нарцис) — увійшло в грецьку мову.

На початку другого тисячоліття до нашої ери з півночі прибули найдавніші предки греків — ахейці. То були варварські племена — воїни, закуті в бронзові панцири. Вони легко підкорили місцеве населення й побудували могутні фортеці в Мікенах, Тіринфі та інших місцях Арголіди, щоб боронитись не тільки від чужинців, але й від бунтів підкорених тубільців.

Палаци, фортеці, а також царські гробниці є наочне свідчення всемогутності мікенських царів. Циклопічні мури величезних будівель — це робота безлічі рабів, пригноблених тубільців. Отже, ахейські князівства були рабовласницькі держави. Правили в них деспоти-князі, зв’язані між собою як родичі й союзники. Але згодом цар Мікен здобув гегемонію над ними. Фукідід розповідає, що троянський похід Агамемнон організував «як наймогутніша людина свого часу».

З 1700 року до нашої ери ахейці підпадають під вплив вищої крітської культури. Ахейські царі ввозять із Кносса художні ювелірні вироби та інкрустовану зброю; придворні дами одягаються за крітською модою. Таким чином виникла єдина культура, яку історики назвали мікенсько-мінойською. Проте ахейці не позбулися властивих їм рис — суворості й мужньої сили; на відміну від крітян, вони носили бороди й вуса, а життя своє проводили в полюванні та воєнних походах.

Фукідід повідомляє, що ахейці були й піратами. Але згодом вони створили військовий флот, який став грізним суперником крітського флоту. Починаючи з XV століття до нашої ери, Арголіда, напевне, під пануванням Атрідів, переростає в морську державу. Ахейці витісняють крітян з їхніх володінь, захоплюють Кіклади, далі острови Родос, Кос та Кіпр і навіть здобувають собі колонії в Малій Азії.

1440 року до нашої ери вони напали на Кріт і завдали йому такої поразки, після якої він уже не зміг підвестися на ноги. Хвилюючі сліди цієї історичної події можна ще й нині побачити в руїнах і попелищах, знайдених під час розкопок крітських палаців. Треба гадати, що перед нападом на острів десь в Егейському морі відбулася вирішальна морська битва. Розгромивши могутній крітський флот, бородаті ахейські воїни вдерлися до покоїв царя Міноса, на пень вирізуючи тих зніжених царедворців, яких так колоритно й тонко зображено на фресках палацу.

Скажемо ще кілька слів про крітське письмо. На глиняних табличках, викопаних у Кноссі, Еванс вирізнив три послідовні фази розвитку крітського письма: вживані найдавніше ієрогліфи, лінійне письмо а і найпізніше лінійне письмо б, яке виникло в золотий вік Кріту. На більшості табличок ми бачимо саме цей останній тип письма.

1948 року чеський учений Бедржих Грозний зробив хвилююче повідомлення про те, що він розшифрував лінійне письмо б, над яким роками даремно мучилися найвидатніші мовознавці. Метод, застосований Грозним, надзвичайно складний — щоб його зрозуміти, треба знати багато мов Стародавнього Сходу, бо ними вчений користувався як допоміжним матеріалом.

Однак після смерті Грозного доведено, що цей метод хибний, що він завів ученого на манівці. Прочитав лінійне письмо б англієць М. Вентріс — архітектор за фахом і великий любитель лінгвістичних досліджень.

Річ у тім, що таблички з лінійним письмом б знайдено не тільки на Кріті, але й у самій Греції, де панувала мікенська культура ахейців. Отож учений прийшов до думки, що те письмо потрапило в грецьку мову в своїй початковій формі, — ієрогліфами та лінійним письмом а користувалися крітяни, а лінійним письмом б — найдавніші предки греків, аж поки — через кілька століть — вони не присвоїли собі значно зручнішої абетки фінікійців.

Гіпотеза була дуже влучна. Користуючись «класичною грецькою мовою як допоміжним знаряддям, Вентріс прочитав ряд табличок, знайдених на грецькому материку. При цьому він потвердив, що те письмо складається з фонетичних знаків, які виражають склади, а також із знаків малюнкових. Учені різних країн працюють далі, щоб розшифрувати це письмо.