Розділ «БІЛЯ КОЛИСКИ ЕГЕЙСЬКОГО СВІТУ»

Другий доказ. Павсаній повідомляє, ніби він оглядав на подвір’ї мікенської фортеці п’ять могил — Агамемнона та його товаришів. І Шліман відкопав там саме п’ять могил, тобто стільки, скільки називає грецький мандрівник.

Відповідь. Так, спочатку цей доказ мав деякі реальні підстави, але недовго: трохи пізніше грецький археолог Стаматокіс знайшов на подвір’ї шосту могилу, тим самим спростувавши доказ. Отож треба визнати, що Павсаній, напевно, бачив інші могили, а не ті, які відкопав Шліман.

Зрештою, це підтверджують і додаткові дослідження території. Виявилося, що висока купа грузу, який укривав подвір’я мікенської фортеці, лежала там ще за часів Павсанія, через те й могил глибоко під тим грузом тоді не видно було. А втім, саме ця обставина пояснює надзвичайно щасливий, рідкісний в археології факт, що царські могили, повні золотих скарбів, уціліли — їх не сплюндрували численні загарбники, які в різні часи володіли Пелопоннеським півостровом.

Третій доказ. Знайдені в могилах трупи поховано колись в той самий час, то був груповий похорон. Отже, в Мікенах відбулося якесь злочинство, і жертвою його стало дев’ятнадцять осіб з царської династії та придворних вельмож. Що ж то за злочинство могло бути, як не кривава різанина Егіста й Клітемнестри?

Про те, що трупи поховано одночасно, свідчать дві обставини. По-перше, могили засипано землею і грузом, а це неспростовний доказ того, що в них ховали тільки один раз. Коли б це були сімейні гробниці, в яких довгий час ховали померлих своєю смертю членів царської родини, то їх би накривали кам’яними плитами, а не засипали землею. По-друге, оздоби на зброї, коштовностях і печатках за своїм стилем і тематикою тотожні, отже, вони належать до одного й того ж періоду.

Відповідь. Усі ці докази побудовано на непорозумінні, до якого спричинилося недостатньо докладне вивчення старовинних пам’яток. Її спростував Дерпфельд, якого ми вже згадували. Перетрушуючи груз, який був у могилах, він знайшов у ньому рештки побитих кам’яних могильних плит. Отже, всупереч припущенням Шлімана, скельні могили були гробницями, де протягом довгого часу ховали членів царської сім’ї. Коли фортецю знищили, кам’яні плити під вагою руїн розламались і впали всередину могил разом із грузом та землею. Це й створило враження, що могили засипано землею одночасно.

Друге твердження теж відпало, бо на речах домашнього вжитку, які належали окремим покійникам, знайшли спочатку непомічені, але безсумнівні відмінності в оздобах. Ці відмінності відбивали, мов дзеркало, розвиток мікенської культури протягом якихось, ста чи двохсот років і доводили, що кожного покійника ховали в гробницях окремо, а не одночасно. Небіжчики були представниками кількох поколінь невідомої нам царської династії, яка панувала в Мікенах за кілька сот років до Атрея, Агамемнона й Ореста.

Ця суперечка про Агамемнона дуже цікава. Вона дає нам уявлення про ті методи, якими користується археологія, пояснюючи наслідки розкопок і дошукуючись історичної правди. Це методи, яких не посоромився б і Шерлок Холмс. Опираючись на ледь помітні неточності, що їх допустився Шліман, Дерпфельд та інші археологи дедуктивним шляхом дійшли зовсім несподіваних наслідків: вони відкрили невідомий період грецької історії, більше того — наважилися зробити спробу визначити його дати.

Дивовижну влучність їхніх міркувань цілком підтвердили розкопки на Кріті, проведені вже після смерті Шлімана. Відкопавши палац Міноса в Кноссі, Артур Еванс встановив, що його руїни походять не з однієї епохи: адже крітяни з покоління в покоління зводили на місці знищених уже мурів нові споруди, щораз більші та красивіші. І з кожного періоду лишилися виразні сліди цього будівництва — різні верстви культури. На споді Еванс знайшов грубий шар з епохи полірованого каменю, який свідчив про дуже давнє походження селища.

Еванс намагався дослідити, які саме верстви культури йому пощастило відкопати, визначити, до якої епохи належить кожна з них. Адже тільки це могло пролити світло на історію Кріту. В цьому полягало основне завдання Еванса.

Виконати його було нелегко. На щастя, мешканці Кріту з найдавніших часів підтримували жваві стосунки з Єгиптом, а єгипетську хронологію, прочитавши ієрогліфічні написи на стінах гробниць, учені вже знали дуже докладно.

В одній із верств, відкритій у Кноссі, Еванс знайшов єгипетську статуетку з діориту; вона походила з 2000–1790 років до нашої ери, тобто з періоду Середнього царства Єгипту. Ясно, що всі інші знахідки, видобуті з тієї самої верстви — зокрема черепки з однорідним орнаментом — не могли виникнути раніше, ніж за 2000 років до нашої ери. Речі єгипетського походження Еванс знайшов і в нижніх та верхніх нашаруваннях руїн; поступово вчений зумів порівняно точно відтворити історію виникнення палацу Міноса.

В цій копіткій праці йому допомогли єгиптологи. У гробницях фараонів частенько трапляються художні вироби такої форми і з таким орнаментом, яких не знали в Єгипті. Археологи розуміли, що це речі не єгипетської роботи, а от з якої країни їх привозили — сказати не могли. Тільки розкопки в Кноссі дали можливість визначити, що всі ці вироби походять з Кріту. Але найважливіше те, що, прочитавши ієрогліфи, вчені дізналися, коли саме ці речі привезено до Єгипту. Отож порівнюючи крітські вироби, знайдені в єгипетських гробницях, з подібними знахідками з Кносса, можна було точно встановити дати всіх верств, відкопаних у руїнах палацу.

Як саме за цим методом визначили час виникнення мікенських могил? Ми знаємо, як, прийшовши до Шлімана, Еванс звернув увагу на те, що в уборі мікенських і крітських жінок є багато спільного. Розкопки в Кноссі не тільки підтвердили його спостереження, але й показали, що вплив крітської культури на культуру Мікен був більший, ніж спочатку гадали. Чимало зброї, коштовностей і посуду з мікенських могил виготовлено на Кріті, або ж їх зробили на місці крітські ремісники.

Метод дослідження різних верств, застосований Евансом на Кріті й перевірений єгиптологами на єгипетських розкопках, дав чудові наслідки. На підставі його неважко було встановити, коли виготовлено речі, знайдені в мікенських могилах. Наслідки цих досліджень збігалися з висновками, до яких тільки шляхом дедукції прийшли критики Шлімана: могили в Мікенах виникли XVI століття До нашої ери, отже, в них не могли бути поховані Агамемнон та його соратники, які жили XII століття до нашої ери.

Археологічні дослідження показали, що впливи крітської культури доходили й до Трої, отже, тим самим методом можна було спростувати й другу, таку ж серйозну помилку Шлімана. Він помітив, як ми вже казали, що руїни цього міста складаються з кількох шарів: протягом десятків віків тут виникало й гинуло не одне селище. Спочатку археологи налічили дев’ять таких шарів, але потім встановлено, що їх дванадцять. Шліман вважав, що третє знизу поселення і є місто царя Пріама, хоч благенькі мури його спростовували твердження Гомера, ніби Троя була могутня фортеця. На підставі знахідок крітського походження вчені незабаром визначили, що гомерівська Троя — сьоме знизу поселення. Це підтверджують і величезні фортечні мури, і руїни храму та палацу — вони свідчать, що то було прекрасне велелюдне місто, яке могло років десять витримувати блокаду багатотисячної армії хоробрих грецьких воїнів.

Відкриття Шлімана та Еванса, а також нові свідчення, здобуті археологами, уже дають можливість відтворити великий проміжок невідомого доти історичного минулого. Це історія повна несподіванок і непередбачених драматичних подій. Протягом того періоду виникали, розквітали й гинули один за одним різні народи та їхні культури.

Найнижча верства, відкрита в Кноссі, вказує, що в період між четвертим і третім тисячоліттями до нашої ери на Кріті з’явилися племена епохи неоліту, які жили родовою общиною й користувалися знаряддями з полірованого каменю. То були не тільки вмілі рибалки, хлібороби, скотарі, але й досвідчені моряки, що пускалися в далекі морські подорожі.

Природа в той час осипала Кріт своїми щедротами. На рівнинах половіли ниви пшениці, ячменю й льону, схили гір були вкриті виноградниками та оливковими гаями. В затишних улоговинах зеленіли буйні луки, — там паслась худоба, що давала м’ясо й молоко. Жителі вирощували також шафран, використовуючи його для фарбування лляних тканин. У селянських господарствах було повно качок, курей, голубів і лебедів. Навколо садиб містилися городи й розкішні грядки півників, лілей, тюльпанів, гіацинтів та Інших квітів. На пагорбах, які нині стоять голі, тоді росли густі кипарисові ліси — вони давали чудовий будівельний матеріал на всякі споруди й кораблі.

Але найбільші багатства крітян зв’язані з географічним місцем краю. Острів лежить між Європою, Азією й Африкою. Торгуючи з цими континентами, жителі Кріту швидко багатіли.