Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Тут Казановский богатир польський серца всім додаваєть,

Для оборони Польськой корони голову покладаєть 10)

Бьються що живо, — да вельми диво мні на Осоліньского!

Що нас 11) воюєть, не наслідуєть канцліра дядька свого:

Тот був спокійний, не шукав війни, он 12) на нас напираєть —

Яко Лях давний і юнак славний для Польски умираєть.

Бачив рицера хан подканцлєра — Сапігу 13) що зближаєте,

А Вишневецький і Любомірский його не видавають.

- Що небож-хане 14), як знаєш? стане не по пилявецькому 15):

Не утікають, от наступають ік бунчукові ханському!

- Ой не глядіте, треба ся бити — хан мурз напоминаєть.

А Лях не дбаєть, мурз забиваєть, в їx крови міч свій купаєть 16).

Пав страх на хана, слав до гетьмана: “Яка нуж уступила! 17)

Щоб твоя рада, істинна зрада, нікому ся не снила!

Я проч одхожу да пак вихожу — за зраду маю 18) тобі,

Що ми ся стало — кілька пропало мурз моїх! Ти рад же собі!” 19).

В ноги падаєть, тисячі даєть Хмельницький ту ханові:

- Я сенатори Польськой корони і короля дам тобі,

Всі бо нестатки і всі достатки завтра їx візьмеш собі!

В пятницю рано ушиковане войско до бою було.