Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

24) Освєнцім с. 353.

25) Сього убитого Поляки називають то патріярхом царгородським” то єрусалимським, мішаючи з Паісієм: “обманець, що найбільше Русь бунтував” — 2286 л. 171-2. Річи по нім забрані описуються так: митра, ризи, хрести, свічник, ампулки (ковчежці), ясписовий хрестик — “взяв то підросток пана Сарбєвского старости грабовецького — казав перед королем, що він в болоті тому біскупові голову стяв; з надписи на тій інфулі або митрі доходять, що то був епископ з Греції, що дав Хмельницькому благословеннє на ту війну” — Ос. ркп. 3564 л. 259.

Що до патріяршого післанця з благословенною шаблею, мовляв взятого в неволю чи під Берестечком, то мабуть тут помішано шаблю привезену турецьким послом Хмельницькому, коли він стояв під Животовим, з котрим небудь грецьким духовним, що мовляв привіз благословеннє від патріярха. Очевидно, вплинула тут асоціяція благословенного папою меча, котрим оперезав короля нунцій, виправляючи його на війну. Так очевидно з'явилася намальована Костомаровим в паралєлю сій історичній сцені сцена лєґендарна — як то митроп. коринтський підперезав Хмельницького мечем, що патріярх посвятив “на самім гробі Господнім” і т. д. — с. 394 останнього видання.

26) Реєстр знайдених в таборі річей має свій інтерес, і я тому наведу з нього дещо: Печать війська Запорозького і патріярха (мб. митрополита коринтського). Великий срібний каламар Хмельницького. Аксамитна ферезія Хмельницького на соболях і сорок дорогих соболів. Два вози перських коврів. Три дзвонки — два великі, оден маленький. 18 гармат, добре осаджених. Кільканадцят хоругов, між ним післана королем Яном-Казимиром після елєкції, червона з білим орлом і двома руськими хрестами, і корогва короля Володислава: блакітна, орел на половину білий, на половину червоний. Ціла обозова каса Хмельницького: дві скрині грошей — було їx, як полк. Криса каже — 30 тис. твердих талярів; котрі перші допались, розшарпали

27) Освєнцім с. 359, Пасторія Bellum Scythico-cosacicum c. 191-3, Костомаров с. 428-9. Наведу невиданий текст Мясковского, що лежить в основі сих оповідань: Iedna wataha kozacka, ktora ze trzechset kozakow constabat, zasiekszy sie na iedney kępie, srogą resistencią naszym uczyniła. Tak desperacko, ze lubo im i. m. pan krakowski zywot ofiarowac obiecał, acceptowac tego nie chcieli, y owszem wytrząsnąwszy z trzosow swoich pieniądze w wodę, potęznie się brоnіс y gromic naszych poczeli. Az nawałem na nich piechota poysc musiała, y lubo iedna rozerwała, drudzy na błota uszli, y tam poiedynkiem kazdego konac musiano. A ieden z nich, czołna dopadłszy, godzin 6 bronił się naszym kossą, y strzelbą go chybiano, az go brodząc po szyie ieden Mazur kosą, a zołdak ieden piką w-poł przebiwszy dokonał. Осол. 225 л. 407 об. Одна з “літературних” перерібок в Theatrum Europaeum c. 79-80.

28) Осол. 225 л. 417 — невидане закінченнє листу зі Львова, з 31 липня, виданого в Staroż. І с. 335-6.

ВРАЖІННЯ БЕРЕСТЕЦЬКОЇ ТРАГЕДІЇ, ВІРША ПРО БЕРЕСТЕЧКО, ПІСНІ ПРО БЕРЕСТЕЧКО, НЕЧАЙ І ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ.

“Берестецька траґедія” зробила дуже сильне й глубоке вражіннє в кругах польських і українських. В польських її оцінювали як високо приємний реванш по всіх пониженнях понесених Поляками від козаків. Гірко жалували, що не вдалось, через ріжні недогляди польської старшини (як ми далі побачимо), знищити козаччину як таку, тільки погромлено козацьку берестецьку армію — і ту навіть в певній частині випущено. Але все таки надзвичайно приємно було, що довелось дати добру научку козакам — іще ж і з такими видимими знаками божої ласки і помочи Полякам (бо ніхто — як ласка божа наслала ту паніку на козацьке військо, вирвавши її провідника!)

В козацьких кругах глибоко відчули сю пригоду як конмпромітацію козаччини, козацької старшини, і її голови - самого гетьмана персонально. Декому се було дуже гірко, декому середнє, а деяким кругам навіть і приємно. Сі настрої відбилися почасти і в письменній і в устній творчости, в тих памятках, що від неї заховались.

Що такий тяжкий ворог козаччини як Яким Єрлич оповідаючи про берестецьку катастрофу, ролю і гетьмана і старшини подає в можливо несприятливім освітленню, в тім нема нічого дивного. Коли утікли Татари, “за ними і гетьман розбійницький Хмель разом із Виговським, зіставивши і покинувши військо, втікли за ханом” — повідає він. “А потім старшина, боячись аби чернь не видала королеві, вчинила раду і урадивши посідали на коней і потайки кинули все військо: наготовивши і уробивши кілька гатей через річку Пляшову — сукнями, коцами, кожухами, полотнами і хто чим мав гатили і зробили їх вісім і почали втікати. А чернь побачивши се на старшині й собі кинулася тікати: як котрий став, без усього наго і без сорочок, без суконь і без сідел почали тікати”.

Дуже інтересна вірша — оден з найбільш інтересних віршових утворів, які нам лишилися з сього століття (на жаль не повна) — описує катастрофу ніби то з українського становища, але льояльного для короля і Річипосполитої. Більш здержливо ніж Єрлич, але теж виразно симпатизує з побідним польським рицарством, а не з погромленим козацтвом. Вона не дуже докладна в представленню подій (як і вище наведені українські оповідання), але писана очевидно по горячих слідах подій, може навіть людиною, що сама брала участь в сій війні. Маємо її в двох копіях XVII в., одна з них надписана: “Дума козацька о війні з козаками над рікою Стирем”, має примітку, що стих сей співався на голос пісні: “Ой постил-бим я сім понеділків, осьмую неділеньку” 1). Розмір: 17 або 18 складовий вірш в двома цезурами, після пятого і девятого складу. Подаю текст скомбінований з обох копій, справляючи сильно польонізовану транскрипцію ближче до сучасної і зазначаючи тільки значніші поправки:

О ріко Стир! що Хміль за віра 2), скажи ти всему миру.

Гди в Дніпр впадаєш, оповідаєш радость з войни чи з миру!

Хан наступаєть, сам помогаєть козакам Ляхов бити:

Под Берестечком малим містечком міл оних кров пролити. —

На перевозі чи пак в дорозі короля погромити,

Ляцкими пани да і гетьмани Татаром заплатити.

Хан згоду радить, да не порадить: козаки войну любять!

Ой Казимиру, юж тобі миру із козаками не будеть!

Досюль 3) не знаєш, хоч посилаєш, одкуль хан наступаєть.