Історія української літератури. Том 6

Пріймы аки кадило благопріятноє, имже возбужденны душы грядут спЂшно в слЂд жениха Христа, в воню благоуханія его, аки звЂріе за рысем в пустыни, насладити ся воня єго.

Пріми аки Господь дары Авелевы, аки жертвы Ноєвы, аки мирная Самоиловы.

Аще кто вопросит, к чесому сіе дело составленно єст, само собою извЂстит, аще кто єго проникнет й всегда оупотребляти будет.

ИзвЂстит, яко поставит єго пред Господем, якоже пречистая сына своего первенца: (понеже й дЂло сіє єсть первенец в типографіи).

ИзвЂстит, понеже "Алфавит" имя имат, гдЂ живет альфа и омега, и начаток и конец, первый и останній.

ИзвЂстит, яко сладость єго сладчайша єсть паче меда й сота, нектара же й ангельскія амвросіи.

ИзвЂстит, яко отверзаєт врата небесного царствія, яко сопричтет єго ангельскому благочинному ликостоянію, й всЂх святых небесных ієрархій, собором.

В тому извЂстит й наставит єго на всякое дЂло благоє.

Вопроси златокузнец нЂкій, єдинаго премудра, како бы дЂло єго, от злата содЂланное, благопріятно в людех й скоро продано было. ОтвЂща: аще изряднЂ содЂлано, и прямою цЂною продавати ся будет.

Сіє дЂло, аще й не от злата произведенно й содЂлано єст; обаче искусна й свята мужа, хитростію й словес, от божественных писаній соплетеніем, истканно сооружено єст. Предает же ся — не продаеть, не цЂною коєю, но смиренія мЂрилом, главы же и колЂн преклоненієм; найпачеже благословенія нашего пастырскаго желанієм, й доброхотным воспріятієм.

Прійми оубо сію книжицу от мене, пастыру, й паки молю, прійми аки от Варлаама святаго, патрон твой святый Іоасаф, древле пріят многоцЂнный камень Христа.

Мене же, дерзнувшаго принести, в любви, благословеніи, й милости своей отческой — патырской, всегда сохраняй.

Смиренный ієромонах Иліа економ печерскій" 1.

Так цей обшарпаний рукопис, що в довгих блуканнях по руках, мабуть, утратив і своє ім’я, і ім’я автора, попав до друку. Очевидно, сильно сподобався і в Печерськім монастирі, й поза ним. Через три роки випущено з Печерської друкарні друге видання його, присвячене київському губернаторові Дм. М. Голіцину, високому протекторові Лаври. В 1717 і 1719 роках видрукувала цю книжечку Петербурзька Лавра. Пізніше друкували її в Києві, Чернігові, Москві, Петербурзі — за показчиками Ундольського до кінця XVIII в. відомо ще 10 видань 2, але не думаю, щоб це був повний реєстр (можливо, одначе, що помилково показані паралельні видання київські і чернігівські тих самих років).

1 Алфавит духовный в ползу іноком и мірским богоугоднЂ жити хотящим написаний. НынЂ же в стой великой чудотвор. ЛаврЂ Печерской Кієвской благословенієм преосвященного собора, тщанієм братіи, накладом же честного ієромонаха Иліи економа печерского, между архимандрією, первЂе типом изданный. Року от Рожд. Х-ва 1710, фев. 2.

2 В Києві 1741, в Києві і Чернігові 1747, в Чернігові 1751, в Києві 1755, в Києві і Чернігові 1761, в Києві 1766, в Петербурзі 1782, в Москві 1799.

Пильно передруковували її потім і в XIX в. — в цілості і окремими главами; безсумнівно, це найпопулярніша книжка, яку дав київський осередок XVII віку! Але автор лишався незнаним, невважаючи, що по різних бібліотеках переховувалися копії з його іменем. Більше того, ігноруючи справжнього автора, його писання стали вважатися твором Дмитра Тупталенка Ростовського як найбільш популярного, симпатичного і плідного київського автора. Не знаю, хто перший пустив цю качку, але, почавши від видання 1805 року, "Алфавіт" включено до творів Дмитра, і так прийнялась ця гадка, що сам Євгеній Болховітінов, найбільший знавець київських церковних старинностей й признаний авторитет у цих питаннях, знаючи рукописи з іменем Копинського і зарахувавши "Алфавіт" до його творів у своєму "Словарі письменників", одночасно в тім же словарі вичислив "Алфавіт" і "Ліствицю" також і між творами Дмитра. Баламутство нарешті було начебто вияснено в монографії про Дмитра, випущеній Московською духовною академією 1849 року 1: там було наведено вищезацитований заголовок "Ліствиці" з рукописи Синодальної бібліотеки, вказано, що рукопис належав самому Дмитру, має його власноручні помітки і списаний його рукою оглав і, очевидно, в нього самого не знаходив заперечення як твір Копинського 2. Невважаючи за це, переконання про авторство Дмитра ще довго трималось по інерції 3,

1 "Св. Димитрій митрополит ростовскій". Москва, 1849. За академічною традицією, наведеною пок. Шляпкіним в його монографії про Дмитра (передмова, ст. IX), ця стара монографія була зложена професором академії Горським з двох студентських праць на цю тему — Нечаєва і Барського і випущена анонімно.

2 Що це твір першої третини XVII в., підтвердженням може служити й те, що деякі розділи "Ліствиці" знайшлися в збірці "Тропик" 1634 р., писані одною рукою з рештою збірника — "Описание рукоп. Синод, библ.", ч. 238.

3 Напр., у покажчику Каратаєва (Хронолог, роспись славянских книг, 1861) "Алфавіт" вид. 1710, 1713, 1717, 1719 — всі позначені як "соч. св. Димитрія митрополита Ростовскаго", хоч на книгах цього й нема. Це баламутство змусило Нестора київських істориків В. І. Щербину написати спеціальну статтю, щоб нагадати про авторство Копинського; вона вийшла в "Наук. збірнику" за 1930 р.