Історія української літератури. Том 6

Яко же стрЂляяющий непра†далече погрЂшают цЂля, сице и непра†мудрствующей далече отстоят разума божіа и приближаніа єго. Мнози желают, мнози ратяться 1 мнози о сем тщаніє имут, обаче не всЂ равнЂ и прави во цЂль 2 намЂрают. сего ради далече цЂлю отстоят во безвЂстиЂ.

Рожденноє от плоти плот(ь) єст, рожденноє же от духа дух єст, глагола апостол. Яко же плот(ь) плоти сочетая ся рождаєт плот, сице и прав и истинен разум соєдиняя ся во познании всЂх вещей разуму божію, зачинаєт начаток духа и по пождательном времени во водимих подвизех всегда пребываяй, раждаєт дух.

Страха бо, рече, ради твоєго Господи во чре†пріахом и поболЂхом и родихом дух спасеніа — господня благодати, божественніа єго любве, глаголет пророк. Не имЂяй же прав разум, никогда же се получит.

Обаче же хотяи кто 3 имЂти прав разум, дЂланіа умнаго всегда требуєт; не дЂлаяй бо кто разумом, ниже тща ся о сем, аще и єст естественный, или от внишних любомудрец учимий разум, ничтоже ползуєт ся. Яко же злато в земли сущеє не дЂланноє же и не разжизаємо, в малЂ цЂнЂ єст; или древо не исчищаємо, не прЂцЂплаємо, не присаждаємо мал и не сладок плод приносит. Єлико же их кто найпаче дЂлати будет, толик плод и пространство узрит. МЂсы бо мноми вяще вомЂщеніє мЂти могут; не мномиЂ же, сотЂсненны суть рече никто 4.

1 Ретятся.

2 ВЂцЂ.

3 И то.

4 Ця фраза в друку пропущена, очевидно, її не зрозуміли, хоч вона ясна: міх не вим’ятий менше в собі вмістить, ніж вим’ятий.

ДЂланиє же умноє, имже имами приближитис(ь) и совершенънЂ присоєдинити ся Господеви, сіє єст: єже познати пре› всю тварь видимую и разумЂваємую, от кого и чего ради сотворенна быст(ь) и ким движима и обогашаєма ест, и увЂрити ся о сем истинно. Таже себе и вся яже о сЂбе таи(н)ство. Та же Бога 1 и вся его благодЂяніа. Ово глаголю разум прав и истинен єст познати вся сіа подробну, воєже ни єдиной вещи от него утаєннЂй и недоумЂннЂй быти, и углубити сіє в себе долгим временем, воєже быти єму со сим, яко єдинораслну 2 и во єдино соєдиненъну. Не доспЂвой же всія и держали высокая о себЂ мудрствовати и богословити, аще і всю мудрост(ь) мира сего извыче, безумен и о всем слЂп єст, сЂтей злокозненнаго не убЂжит.

Обаче хотяй кто удобіє прийти во познаніє твари, во познаніє себе та же и Господа, да чтет наичастЂи 3 книжицу нареченную Седмодневник, в ней же о сем пространнЂе начертахом. Сіа же вся не могут быти, кромЂ труда и дЂланого подвигу и умнаго всегдашнего дЂланіа и пождателного долговременного времени. Яко же сятя зерно пшенично не абыє в землю воверженно бывше возрасте клас, или квас в муцЂ три вложен бывше абиє воскисе, по притчи євангельстей, иже 4 пріємша жена душа квас слова божіа сокри во муцЂ сата три тричаснем души согрЂвая и квася в себЂ слово божіє довгим временем дондеже воскисе все во познании и просвЂщаніи разума и всего о себЂ таинства".

Ак. Возняк схарактеризував цей хід гадок Ісайї як дорогу "від пошани для позитивної науки до чернечого балакання" 5; повторяючи гадки Костомарова, він наводить його приклади, як Ісайя, йдучи утертими староаскетичними стежками, договорюється до різних недорічностей.

1 В друк, "Бога" пропущено.

2 Єдинорасну.

3 НачистЂй.

4 В друк.: єго же.

5 Історія укр. літератури, II, с. 177-8. Новішу літературну оцінку "Ліствиці" дав В. І. Щербина в "Науковім збірнику" за р. 1930.

Але в дійсності Копинський ніде і не виступав проповідником реальної "позитивної науки": пізнання себе самого і зовнішнього світу, ним рекомендоване, це не пізнання індуктивне, експериментальне, а чисто спекулятивне, ідеалістичне, як уся церковна наука східної церкви. На жаль, до нас не заховалась ся Ісаїна "Книжиця", "нареченная Седмодневник", котру він рекомендує як провідник в цім "пізнанні тварі, пізнання себе і пізнання Бога", але цілком ясно з того, яким дає себе пізнати Ісайя в тих творах, які до нас заховались, це ніяк не міг бути підручник "позитивного знання". На погляд Ісайї, пізнання доохресного світу і самого себе здобувається не вивченням природи, не спостереженням і дослідом її явищ, а спекулятивним самозаглибленням, "умним діланням", — як це власне пояснює розділ третій:

"О єже не дЂлаяй кто разумом и не очищаяй єго неправ и неистинен єст разум.

Разум не дЂлан и долгим временем не очищен, разум не разум єст(ь) — не прав и не истинен єст(ь) разум. Єст(ь) бо разуму 1 различиє, якоже і всЂм внЂшним вещам. Єст(ь) бо разум совершен духовен, єст(ь) же посредний — душевен; єст(ь) же отнюд груб — плотеск. Яко же внЂшняго ученіа или коего художества никтоже завикаєт, не всегда о сем поучая и попеченіє творя, сице и совершенного духовнаго отчищеніа умнаго не всегда о сем прилежаніа творя.

Не потщивийся кто пройти собою тЂсний путь євангелскіи и о очищениЂ ума вознебрег, аще і всю внЂшню мудрост извиче, слЂп ест душею, писма точію убывателъного держит ся, духа же оживляющаго не приємлет и неточно инЂх, но ниже себе совершеннЂ справити может. Ин же бо єст(ь) разум мира сего, ин же єст(ь) духовен; духовного бо разума от пресвятаго духа учашеся всЂ святій и пресвЂтиша ся, яке солнце во мЂри. Днес(ь) же не от духа свята, но от Аристотеля, Цицерона, Платона и прочиих языческих любомудрец разума учат ся. Сего ради до конца ослЂпоша лжею и прилстиша ся от пути правого в разумЂ. Святий 2 заповЂдей Христових и умного дЂланіа учиша ся, сіи 3 же течію словес і глаголаний учите ся, — внутр; в души мрак и тма, на язицЂ же их вся премудрост.