Історія української літератури. Том 6

і, мабуть, для пояснення і деякого оправдання цеї помилки з’явилось твердження, що Дмитро переклав писання Ісайї на слов’янську мову (так пояснював це Філарет Гумілевський, арх. Леонід 1, і це ж пояснення повторив недавно М. Возняк2). Але ні один з біографів Дмитра не признає за ним такої праці перекладчика, а порівняння першого видання 1710 р. з рукописними копіями XVII віку показує, що при виданні справлено було тільки правопис, а мова лишилась та сама.

Головний твір збірки — "ЛЂствица Духовная", що становить чотири п’ятих (159 з 197 малих карточок друкованої книжки); супроти неї все інше — невеличкі додатки, "Алфавит Духовный" в тім числі; на гадку автора, він мав служити читачеві вступом до "Ліствиці", хоч, мабуть, задуманий був незалежно від неї 3.

Взірцем для "Ліствиці" послужив Копинському, очевидно, славнозвісний аскетичний твір того ж імені Івана Синайського "Ліствиця Райська", здавна високо шанована в Печерському монастирі 4.

1 Обзор русской духовной литературы, с. 258, описание рукоп. Уварова, с. 516.

2 "Історія укр.літератури", II, с. 177.

3 Не можна говорити, як Голубєв (II, с. 10), що, мовляв, помиляються ті, що говорять про "Алфавіт" і "Ліствицю" як два окремі твори, бо це один і той сам твір. Це таки два окремі писання, але правда, що, говорячи про "Алфавіт", часто розуміють якраз "Ліствицю", тому що, видаючи збірку Копинського "Алфавітом", названо її цілу, а заголовка "Ліствиці" в цих друкованих виданнях зовсім нема, видко, його й не було в рукопису, з котрого видавав збірку ієромонах Ілля. Без того і в передмові нелегко було розібрати, що говориться про "Алфавіт" як вступну статтю, а що про саму "Ліствицю", позбавлену особливо назви і титулу.

4 Див. у II т. цеї праці, с. 33, і в III, с. 131.

На взір його Ісайя поділив свій провідник християнської мудрості на 33 "главиці" — стільки, скільки було літ життя Христа на землі ("Ліствиця" Іванова мала 30 розділів). Ці 33 глави мали б означати "степені драбини" (ліствиці), котрою християнин підіймається в своїм моральнім уліпшенню. Але ідея морального постепенного підіймання не відчута і не переведена автором. Він починає з дуже високих тонів, але не витримує цього високого рівня і спускається в сферу практичних моральних поучень, доволі плутаних і банальних, в котрих ніякого морального степенування доглянути не можна.

Завдання своїй книзі на початку уставляє він таке, що вона має бути провідником мудрості, від котрої залежить побожність і моральність (старий сократичний принцип). Адам відбіг свого первісного блаженного стану — "відомість Бога" через "безуміє и всЂх вещей неразсмотрЂніє", Адамові потомки не можуть вернутися до Бога іншою дорогою, як тільки "через розуміння і пізнання всіх речей".

"О еже первЂйшая вина бысть Адамьлю паденію нерозуміє і всеконечное себе непознаніе.

Мнози, мнози и различны предлагают Адамьлю паденію вины: єдини безвЂріє, друзии же — преслушаніє, тратии же — гординю и сластолюбиє, иный же — ины различны вины. Мы же, ни єдину от сих: первЂйшу быти мним точію безуміє и всЂх вещей неразсмотрениє.

И первЂйшая Адаму бысть в раи заповЂдь, еже дЂлати и хранити, сирЂч дЂлати разумъно, еже розумЂти добрЂ и хранити заповЂданіє, єже не преступати: но понеже не дЂлаше разумом, сего ради не сохрани заповЂданния от недЂланіа умного. ПревЂе превозрасте в АдамЂ невЂріє, воєже не вЂровати Богу, иже рече и заповЂда. По сем от невЂрия преслушаниє и преступленіє. От преступленія же — отпадениє господня благодати и божественіа єго любве оттужденіє.

Аше бы разумЂл Адам благодателя и предразсудил себЂ заповЂданіє, не бы не вЂровал бы заповЂданію. Аще бы не вЂровал небы преслушал, аще бы не преслушал, небы вкушал заповЂданного древа, небы изгнан был из рая. Не бы подпал смерти и тлЂнию. Не бы во Бог толико от нас чудодЂйствовал, дотолЂ, донелЂ приведет нас во древний разум и всЂх вещей познаніє.

Якоже не иною виною отпаде Адам от Бога и єго благодати, точію безумієм, — сице нЂ инЂм чим паки кто присоєдинт ся єму, точію разумом и всЂх вещей познанієм. Познавый бо кто истинно себе, позна Бога, и познавый Бога, позна себе, со Богом соєдинен єст и почи от всЂх дЂл и трудо†своих, вниде во святилище божіє и приносит Богу всегда умилную службу духа, якоже нихто рече 1.

Обаче нЂктоже может познати Бога, донелЂ не познаєт первіє себе. Не познаєт же совершеннЂ себе, донелЂ первіє не придет в познаниє твари и всЂх вещей в мирЂ 2 зримих и разумЂваємих разсмотрениє. Єгда же приде в познаниє сих, тогда возможет прийти в познаніє себе, также и Бога, и тако приходит во совершенное со богом любовию соединениє.

ТЂм же аще кто истинно хощет познати Господа, познати себе и c ним любовию соєдинитись, да познаєт первіє всю тварь видимую 3 и разумЂваєму, де увЂст всЂх вещей всЂх тварей разсмотреніє от кого и чесо ради сія суть, воєже ни єдиной вещи утаєннЂй и недоумЂннЂй быти от него, таже себе и все єже о себЂ таинство, таже Бога и вся єго неизреченная благодЂянія, и тако приходит во совершенноє всего познаніє. Ибо пер› подобаєт долняя вся разумЂти, таже горняя. Не бо от горных на ныжня восходити должны єсми, но от должных на вышшяя. Того бо ради вся твар(ь) и все мирское устроєниє яко же нЂкое училище или зерцало пред очи наши Бог положи, яко да учашчеся от долних восходим на вишшяя. Аще же долняя не познаваєм, горняя же како разумЂти імамы?

1 Наводжу ці уривки з збірника Тупталенка, кол. Синод. бібліотеки, № 146, пропущене доповняю і виправляю за друкованим текстом.

2 Пом.: мЂри.

3 ВЂдимую.

От разума и познаніа раждається вЂра, от вЂри же заповидий божеских храненіє; от хранения же заповЂдей Божиих упованіє на Бога; от упованіа — же на Бога божественнея любов(ь); сей же умноженнЂй бывши совершенноє бываєт любовію со Богом соєдиненіє и исполненіє закону и пророком.