Історія української літератури. Том 6

Поелику процвЂтаєт разум, потолику возрастает вЂра. И поєлику возрастаєт вЂра, потолику умножают ся добродЂтели, потолику раждаєт ся и упованіє на Бога. И поєлику кто уповаєт, потолику и Бога любит и поєлику любит, потолику и co Богом соєдиняєт ся, наслаждающе ся божественніа его слави.

От безуміа раждаєт ся невЂріє, от невЂріа же лреслушаніє, от преслушаніа же всяк грЂх и престушіеніе. Како может кто вЂровати ничтоже разумЂяй?

НевЂруя же неже 1 разумЂяй ничтожа 2 како может сохранити господня заповЂци? Не сохраняйже 3 господня заповЂди, како может имЂти на Бога упованиє и любов? Никако же.

ТЂм же прежде всего подобаєт учитис(ь) не точию внешнему 4 труду, но и дЂланію умному, разуму и познанію: и научивий ся кто разума и всЂх вещей познанію удобнЂ всему вЂру ємлет: сохраняєт вся господня заповЂци, уповаєт на Бога, любит єго всЂм сердцем своим и соєдиняєт ся со ним во єдино, во єже быти єму во Б(о)зЂ и Бог в нем. Сицевый прежде воскресеніа воскресеніє души приємълет, и прежде жизни жизнь вЂчную наслЂдуєт, воєже пожерту 5 быти безсловесію 6 смерти разума и познаніа жізнію. Се бо, рече, єст(ь) живот вЂчний да познаєм господа. Се же и смерт не розумЂти о нем" (л. 101).

Ця ідея пізнання Бога і досягнення блаженного стану через пізнання "всієї тварі, видимої й невидимої" свого часу вирвала в Костомарова ентузіастичні слова: "Ніколи ще на Русі не виходило з уст руського монаха більшого поважання до позитивної науки" 7.

1 Ниже.

2 Никто же.

3 Сохраняя иже.

4 Сему.

5 В друк.: пожертой.

6 В рукоп. і в друку: безсловесіи.

7 "Русская История в жизнеописаниях", стаття про П. Могилу, а властиво про київський освітний рух XVII в., вид. 1874, с. 73.

Але після цього, — зауважує він, — автор круто повертає на старий шлях монаших писань; у нього розум двох родів: зовнішній і божий, дві мудрості — зовнішня і внутрішня, два знання — зовнішніх і божих речей, і виявляється, що Бога можна пізнати тільки вищим, божим розумом, зовнішня ж мудрість стає майже непотрібною". Це викладається в розділі II "Ліствиці".

"О еже дЂлати подобаєт разумом и хранити г(о)сп(о)дня заповЂди. Рекохом, яко первЂйшая вина и начало быст(ь) Адамлю паденію безумЂе, благому же дЂланію и начинанію — разум, обача же прав и истинен разум, гл(а)голю: Разум бо со истинною приятен єст. КромЂ же истинны отвержен єст. Прав разум возрастаєт і умножаєт ся от дЂланіа умного и от храненія господних заповидей, яко же и в раи Адаму заповЂданно бысть дЂлати и хранити, но понеже не дЂлаше разумом, сего ради не сохрани заповЂданіа.

И бЂси бо мнят ся быти премудри и разумны, обаче не пребывают, ниже пребыти хощу во истиннЂ, сего ради отвежени сут(ь). Яко же не прията єст(ь) милост, кромЂ истинни, сице ниже премудрост не праведна, но абоя со собою да соравненъна будут, яко же глаголет пророк: милост и суд воспою тебЂ, Господи, пою и розумЂю во пут запорочнЂ. Сице и разум равен со правдою воспЂвати и имЂти подобаєт безпорочні.

Ничто же Бог тако требует и любит, яко же разум прав (и) истинну. О сем бо и подвиг нам есть, о сем и труди, о сем и попеченіа, да получим прав разум и содержим истинну, и пребудем в неи несовратнЂ даже до кончины. Буди ми вЂрен до смерти, дам ти в вЂнец жизни, глаголет Господь. Развратн же и сопротив истиннЂ вся мудръствующе и глаголюще, аще и велемудроствуют, аще многокознствуют, лжу вомЂсто истинны представляюще, обаче лжа правдою никогда же быти может, ниже от Господа прията єсть.

Мнят же ся и єретицы и всЂ злЂ мудрствующіи быти премудрЂ и разумни но убо не пребывают, ниже пребити хощут во истиннЂ. Помрачиша бо ся в разумЂ и ослЂпоша лжею, сего ради мудрость их отверженна и поглощенна быст. Непріята єст мудрост(ь) со лжею ниже фЂлозофіа со неправдою — яко же и западнего сословіа любомудреци, сопротивная церкви мудрствующии, истинну в неправдЂ содержаще, како пріати имут от Бога (быти)? Ни како же.

Разум уклоняяй ся истинны 1 неправ, ниже от Бога приятен єст разум, и обрЂтаяйся кто в нем, во злолукая дЂйства низходит и бЂсу подпадаєт во власть отцу лжи, и во различіє вопадает єреси взискуя.

1 ИстиннЂ.

Иже прав и истинен разум — взискуєт Господа, и обрящет его. Нигде же бо никто обрЂсти єго может, точію в разумЂ, пра†и истиннЂ.