Історія української літератури. Том 1

Вправляються вони в се мистецтво довгою практикою — основу колядницької «табори» становлять колядники, які з року на рік по кільканадцять літ ходять з колядою, і при них вправляються поволі навики. Так само довгою практикою виробляються досвідчені берези і скрипники. Цілу пилипівку вони справляють репетиції свого репертуару, приблизно на Миколая намічаються «табори» і берези до них і остаточно формуються дружини, які числять найчастіше коло 12 людей або й більше. Крім берези, в ватазі йде «виборець» (скарбник), скрипник, «трембітанник» з трембітою і «кінь» (міхоноша). Старші ґазди за порозумінням з попом звичайно уставляють остаточну програму — оскільки, розуміється, організація зістається під церковним протекторатом.

В такім разі колядницька кампанія відкривається обходом наоколо церкви з колядою і першим колядницьким походом до попа, в котрім беруть участь тільки вибрані колядники і плясаки. Плясаки йдуть церемоніальним плясом попереду колядників: парами по два, маючи на плечах бардки (сокірки) з підв’язаними дзвінками і легенько ними помахуючи, щоб дзвінки «поцьоркували», «здрібна поступають, злегенька підскакуючи то на одній нозі, то на другій, а при тім приспівують спеціальні плясанки». Тим способом приходить і відходить колядницька дружина по всіх хатах під час сього обходу. Коли їх запрошують до хати 1, а не збувають тільки датком, поданим з вікна, то се дає початок властивій забаві. Колядників частують, вони співають гуртом, оповідають всячину, далі танцюють з домашніми, і так «розвеселивши дім» 2, доперва приступають до властивої колядної церемонії — сідають до столу і співають по черзі коляди господареві, господині й їх дітям, родичам помершим, інвентареві живому і мертвому. Кінчиться се загальним поздоровленням в тім роді:

Береза: Вінчуємо вас, аби у вашій загороді було стільки овечок, кілько в сім, хлібі кришок.

Вінчуємо вас многа літа, сими святками, сим новим роком, святим рождеством,

Дай вам, Боже, здоров’я! | Колядники: Дай, Боже!

А в дому склінно, | Кол.: Дай, Боже!

В коморі збрійно, | Кол.: Дай, Боже!

У кіннику коні! | Кол.: Дай, Боже!

У кошарі вівці! | Кол.: Дай, Боже!

У пасіці бджоли! | Кол.: Дай, Боже!

І по сім наступає частина плясова. Варіанти її різні 3.

1 Церемоніял запросин описується так: Газда виходить з калачем в руках, ґаздиня — з повісмом льну: вони цілують хрест, що тримає вибірця, і ґаздиня перев’язує хрест повісмом, а ґазда передає калач і кидає до скарбони даток.

2 Розуміється, в сім порядку є відміни: часом починають від коляд, а частину забавну перемішують з ними, почастунок переходить під кінець колядування і т. д.

3 П. Шекерик так описує церемонію «плясу»:

Як скінчать коляди, насходиться сусід цікавих, нагуляються доста (забава в одній хаті триває й цілий день, як добре піде), тоді бере береза дзвінок у праву руку ід горі ртом (отвором), обертає легенько ним, покивує ним в один бік то в другий, так що дзвінок поївонюе, а сам береза починає легенько уклонятись ґазді хати і промовляючи повільно:

Ми до вас, до вас, до вашої хати:

Чи позволите нам тут плясати?

Коли ґазда заборонює пляс через малі діти, аби не полякались, або через слабість, або як був мерлець у хаті, то береза сідає на лавицю і заказує плясакам пляс. Але як ґазда скаже: «Прошу, можна, сподвилно», — тоді плясаки встають і стають по два докупи з дзвінками в руках, відчиняють хатні двері і зачинають всі разом — «ніби це звуть за честь» — плясати, йдучи дрібними кроками і похитуючися то в один бік, то в другий, то в хороми від стола, то з хорім до столу, і приспівують разом, цьоркаючи дзвінками, а скрипник пригравав їм. При певнім слові разом викручуються на лівій нозі «гайдука» наоколо себе; викрикнувши слово і сильно «грянувши» дзвінками, знов відразу затихають і пляшуть, як попереду, приспівуючи. При імені того члена родини, котрому пляшуть, приступають до нього, присідаючи гайдука, підсміхаючись і клонячи голови. І потім далі, під кінець, «остріше добирають» співу до кінця коляди.

Коли по скінченню коляди величаний не дав до дзвінка нічого, то плясаки пляшуть далі, приспівуючи різних плясанок. — т. XXXV, С.29—30.

Напр., береза звертається до найстаршої доньки, і тоді чи ті спеціальні плясаники, чи один з колядників, коли їх нема, починає «плясати», підскакуючи то на одній, то на другій нозі, обходячи по черзі членів родини, поки щось не дістане від кожного в шапку або в дзвінок: