Історія української літератури. Том 1

Обходи «Василя і Маланки», перебраною, замаскованою молодіжжю, що представляє князя і княгиню («Василя і Маланку»), діда і бабу, цигана і циганку, жида і жандаря і т. і., іноді водить козу і при тім «щедрує», співає щедрівки, — виявляють теж мішання різних верств: свійських, романсько-балканських 1, старих християнських і пізніших скомороських і школярських, котре я одмітив вище.

1 Підношено і в новорічній трапезі деякі далекі спомини з римського жертвування поросяти. — Веселовскій ор., с. 108, Потебня, II, с. 159.

На них не будемо тут спинятись; мотиви щедрівчані часто повторяють мотиви колядок, і щедрування просто служить продовженням коляди — «докінчують коляду» (XV, с. 23).

Старинні церемонії ховання за хліб записуються у нас звичайно при щедрім вечері. Щоб заворожити багатство на цілий рік, батько присідає за купою хлібів і питає дітей: «Чи не бачите мене, діти?» — «Не бачимо, тату!» — «Дай же, Боже, щоб і на той рік не побачили». Давно вже вказано аналогічний звичай поморських слов’ян, записаний Саксоном Граматиком. Але там він відбувається на святі Святовиду по закінченні жнив: жрець ставав за великим коржом і так само бажав, щоб його не побачили і на будучий рік. Самий корж нагадує пшеничну, мащену медом «калету», котру вішають на шнурі на св. Андрія, уже не для ворожіння, а для простої забави, а вона властиво являється «колядним» хлібом, котрий відірвався від новорічних звичаїв і викотивсь наперед. «Калету» ділять після забави між присутніми і підчеркують її солодкість.

Поетичні повір’я зв’язані з новорічною ніччю, яка розкриває для побожних і праведних людей небо, так що вони можуть випросити собі що хочуть, перетворює воду в вина (повір’я загальнослов’янське і германське) і под., переходять то на Єрдан, то на Великдень, але, правдоподібно, теж початково зв’язані з новим роком, перед християнським.

У гуцулів господар, або господиня в чоловіковій шапці, виходить з хлібом до води, окупає тричі хліб у воді, промовляючи: «Не купає ся хліб у воді, але я в здоров’ю і силі». Набираючи води до коновки, приказує: «Не беру води, але мід і вино». Прийшовши з тим до хати, покладає хліб на голову домашнім, приказуючи: «Абисьте були такі величні, як Василь величний». У коновку до води кидає кілька монет, і тою водою рано всі вмиваються по старшині Се приносить щастя до грошей на цілий рік.

З віщим значенням сеї новорічної ночі зв’язані різні форми ворожіння, що практикуються господарями і молодіжжю, — здебільшого аналогічні з тими, що практикуються на Катерину — Андрія і на Різдво. Цікаві повір’я про піч, записані на Гуцульщині. Новорічна ніч — свято печі. «Цілий рік вона робить службу, а на Василя іде в танець, вона ся віддає». Тому її гарно вимащують на Маланки — аби не кляла, що не мащена. Ніхто не спить на ній тої ночі, ані сідає — «бо тяжко їй танцювати». Варіанти: «Нехай ніч спочине». Або: «Василь із Маланкою приходять танцювати [на печі?] — аби їм не перешкоджати». На піч кладуть овес — «на коровай, так, як і у нас на весіллі, і їй дає ся вівса, як ся віддає». Варіанти: «Аби мала чим коня годувати, бо вона їде у місто, на герц» 1.

На новий рік рано «засівають збіжем» малі хлопці, які ходять з хати до хати і обсипають «з рукавиці» господаря і хату. Часом їх просять сідати в хаті, «щоб усе добро сідало: кури, гуси, качки, рої — й старости!» З ними ходить тоді й перебрана «коза», «з ухами, зробленими з колосків». Подекуди (у гуцулів) приводять вівцю, з своїх, «гостять її за всю худобу, аби трималася ґаздівства»: дають вівса з колядника, хліба, солі, всякої всячини.

Сміття, яке не викидалось з хати від самого святого вечера, «щоб не винести з ним разом і долі», тільки зміталось під покуття, палиться на новий рік, і сей огонь має чудодійну силу. Димом його підкурюють садові дерева, щоб родили. Гуцули скачуть через сей огонь, примовляючи на врожай 2.

1 Матеріали етн., XV, с. 23 — 5.

2 Див. вище.

Дерева, на те щоб родили, перев’язуються соломою або клочем, то під Різдво, то на новий рік. Мажуть їх тістом («роблять хрестики»). Дерева неродючі страшать — стукають сокирою, грозячи зрубати. Хтось з родини, сховавшись за дерево, його іменем проситься при тім у господаря, щоб не рубав:

Не рубай мене, буду вже родити! —

Ні, зрубаю, чомусь не родило! —

Не рубай, буду вже родити! —

Ні, зрубаю таки, чомусь не родило? —

Бійся Бога, не рубай, буду родити лучче за всіх!

(Вар [іант]: «Один год не вродю, а сім год уродю») —

Гляди ж!

Після діалогу оборонець дерева перев’язує його перевеслом. Потім те ж саме повторюється при другім неродючім дереві’. Подекуди дерево все-таки для страху злегка надрубують.