Історія української літератури. Том 1

Ой пляшу, пляшу, знаю до кого,

Дасть мені ґаздиня півзолотого!

Ой мало, мало, на цім не стало!

Ой скачу, скачу, бо гроші бачу!

Як маєш сина, то накрай сира,

Як маєш дівку, шли по горілку!

Ой дай же, дай же, як маєш дати,

Не маєш дати — вигони з хати!

Ой хоч ожогом, хоч кочергою,

Хоч дівчиною кострубатою!..

Обійшовши так і випросивши що можна, колядники з плясаниками, тим же церемоніальним плясом, «тричі клонячися і пляшучи до столу і назад плечима», виходять на подвір’я. Тут обступають «кругляка», колесом, господаря і господиню, і разом з ними свого скрипника. Скрипник грає «кругляка», а плясаники з колядниками приспівують і пританцьовують «рівної»: ідуть колесом, хороводом, то в правий бік, то в лівий, злегка присідаючи. Пісню ведуть веселу, «аби ґаздам весело було через цілий рік жити». Від часу до часу ґазди частують їх горілкою. Потанцювавши отак і поспівавши, колядники розпускають кругляк і, почастувавшися на прощання, відходять, пританцьовуючи ще яких сто-двісті кроків.

Але особливо інтересно, що такий «кругляк», тільки з ще виразнішими прикметами релігійної відправи, відправляється на пасіці. Коли господар держить пчоли, він веде колядників на те місце, де стоїть пасіка літом. Там колядники стають колесом, упадають на коліна, роблять перед собою хрести своїми топірцями, укладають їх потім «бардками» до середини, а держаками до себе і складають на купу свої шапки на бардки — «бо то значить так, як рій, бджоли» (XXXVI, 329). Господиня насипає їм в шапки пшеницю, принесену в запасці 1.

1 В оповіданні Iухевича ся пшениця насипається наче вже після «плясу». Мабудь, тут недогляд.

Колядники, взявшися за руки, крутяться в один бік, за сонцем, «аби рої не втікали», приспівуючи якусь «веселу» пісню, «аби бджоли були веселі», в тім роді:

От-там, от-там при пасіці

Просив заяць у ласиці,

Вона йому відповіла,

Що ти сірий, а я біла —

Що ти сірий, а я біла,

Ти не годен мого тіла.