Історія української літератури. Том 1

Відспівавши, колядники знов упадають на коліна і роблять хреста топірцями. Пшеницю з шапок зсипають назад до запаски господині і примовляють: «Дай, Боже, аби ся пасіка була така велична, як свята були величні». Сею пшеницею господиня посипає вулії весною, відтикаючи їх, після виносу на пасічисько, примовляючи те саме: «Абисьте були величні, як сі свята були величні, коли я сю пшеницю збирала; аби на вас так нічого не нападало, як на сі свята на нас нічого не нападало».

Я вважаю за останки скоморошества сю організацію ватаги, настирливі домагання грошевих датків — певний пункт чести виколядувати якнайбільше, прошацькі ноти в колядках, сполучені навіть з жартовливими погрозами 1, «веселі», себто сміхунські, клоунські і масні елементи в колядницькій забаві 2.

1 Як не даси пирога,

Возьмем вола за рога,

Да й поведем на муріг,

Да й зіб’ємо правий ріг.

Як не дасте сала,

Поберемо сані,

Будете виляти,

Ні в що запрягати.

Не дасте копійки,

Поберемо дівки.

Як не дасте полушки,

Поберемо подушки (Чуб., 463, скор.)

Дайте нам курку,

Бо в вікно штурхну,

дайте нам когута.

Бо рознесу ворота (ib., 431).

А нам дайте пиріг добрий,

А як не дасте,