Історія української літератури. Том 1

Як не вижу [при] тайній вечері, так абих не видів через цілий рік звірів межи маржиною [худобою].

Замикаю роти, пащеки залізними обручами, залізними ключами, аби звір не їв моєї худоби.

По тім замовлянні треба обернутися в противний бік (против сонця), вернутися до хати, не оглядаючись, щільно замкнутись, і потім до скінчення вечері не може ніхто виходити з хати.

Церемонія приступлення до вечері описується так: Господиня накладає до миски всякої страви і кладе «перший хліб» (перший, який з печі того дня вийняла), приліплює до миски засвічену свічку, кладе миску на полотно і так подає господареві. Той обходить трічи за сонцем хату з тою мискою, потім ставить миску і молиться до Бога, і з ним усі домашні, «аби його ухвалити і упросити»:

Аби і тих душ до вечері припустив, що ми їх не знаємо.

Що за них ніхто не знає, що вони припадками пропадають, що вони бутинами [деревом в лісі] побиті, пострачувані, водою потоплені,

За котрих ніхто не знає,

Лягаючи і встаючи і дорогов ідучи ніхто не згадає.

А вони, бідні душі, гірко в пеклі пробувають

І цего святого вечера чекають,

Що від нас у цей вечер молитви великі йдуть,

Що такі ся душі (живі) найдуть,

Що тоті душі (померші) спомянуть.

Щире Бога просимо,

Поклони б’ємо,

Усі душі споминаємо,

І тоті, що їх не знаємо!

Господи, заборони християнську худібку і мою від звіря,

І від поганої віри,

На росах, на водах,