Історія української літератури. Том 1

Да звеселимо увесь рід свій:

Що перший рід — свекорків,

А другий — батеньків.

З семи мажей сільниця,

З семи дворів маслечко,

З семи курок яєчка (Чуб., ч. 1057).

Ой стояла Маруся на ґанку,

Ой краяла червону катанку:

— Ой до мене, родоньку, до мене,

Не буде вам сорома у мене.

Не бійся, матінко, не бійся,

В червоні чоботки обуйся,

Топчи вороги під ноги,

Заробила Маруся пироги,

Хоч не пшеничні, то ячні,

Нашому родові сподячні.

Вар.: Аби були родові величні

(Чуб., 1333, 1346, 1416).

Рід дістає почастунок за те, що його дівчина себе оправдала.

Тут, до речі сказати, мабуть лежить корень отсього дивного моменту, який так різко суперечить з дозволеною сексуальною свободою молодіжи — вимагання прилюдного доказу дівочої чистоти від молодої на весіллі як пункту честі цілого роду 1. Інтереси репутації роду беруть гору над принципом передподружньої свободи, зводять колишню сексуальну свободу до простої досвітчаної забави, уставляють незвичайний ригоризм на пункті дівоцької чистоти, а її батькам грозять останньою ганьбою, коли вони не вміли виховати своєї доньки в поняттях сеї чистоти і її не допильнували 2.