Історія української літератури. Том 1

Щоб наш коровай ясен був,

Щоб наш увесь рід весел був

(Чуб., 533).

Пор. вище: Сядемо обоє разом, звеселимо ми два двори.

2 Підчеркну й се, що до її «меча» знов-таки прив’язаний окраєць хліба! — Литвинова-Бартош, Мат. етн., III, с. 94.

3 Чуб., IV, с 432 (Овруцький пов.), при тім співанка: !!Ми з миром мировалися,

Дві сванечки цілувалися

На першім порозі, на лютім морозі,

Да зліпили свічки докупки.

Да зведено діти до парки

(Чуб., ч. 887).

Молода добровільно і непримушено дає руку на знак своєї згоди:

Вчера з вечера та порошенька впала,

А о півночи та кунонька походила,

А к білому світу старости на слід нагодилися.

— Виляй не виляй, ти чорная куночко,

А вже ж од того не ввиляти!

Виляй не виляй, ти молодая дівочко,

Виляй не виляй, та старостам ручку дай,

Старостам ручку, ще й по рушничку,