Історія української літератури. Том 1

1 Чуб., IV, с. 428, 591, 598, 602, 642; Мат. етн., XIX, с. 95, 170. Найдокладніше про значення сього обряду Литвинова в Мат. етн., III, с. 143.

2 Інтересне оповідання навела Литвинова з Сіверщини: Жінка, котра прожила кілька літ з чоловіком без вінчання, тому що у неї попередній чоловік пропав без вісті, не хотіла вінчатись і тоді, коли ся формальна перешкода відпала: на її погляд, вінчання не могло нічого додати до правосильності її подружжя, заключеного обміном хліба і зарукою: «йшла за Саву не як-небудь, а як слід: Сава приходив з хлібом і з горілкою і з старостою; узяв мене від батька й могорич пили і руки давали» (Матеріали до укр. етнології, III, с. 172).

Ястребов в своїй студії про весільний хліб (Свадебныя обрядовыя хлЂбы въ Малороссіи. — K. Старина, 1897, VI) переказує спомини старожилів колишньої лінії, що весільний обряд в трудних умовах переселенського життя зводився до того, що молоду пару обводили паоколо діжі, на котрій був положений хліб. Обряд сей у великій весільній драмі, там, де вона розгортується вповні, сходить на другий план, а тим часом він, очевидно, був колись центральним актом.

Там же цитуються спомини бурлаків-заробітчан про те, як по економіях брали шлюб у отамана своєї ватаги через просте благословення хлібом.

3 Рухай, рухай, короваю, із Божого раю!

Ми до тебе готовесенькі, як лебеді білесенькі.

Вийся, короваю, єще вище від раю,

Як душейка по раю, а рибойка по Дунаю!

Короваю, мій раю, я коло тебе іграю —

На золоті качаю, на сріблі сажаю.

Світи, місяцю, з раю нашому короваю,

Аби був коровай красний, як сонечко ясний!

Проси Бога, Марусенько, щоб Бог дав,

Щоб ти ся коровай вдав,

Як день білий, як Бог милий,

Як яснеє соненько, що світить в віконенько.

Ой Бог нам дав — коровай нам ся вдав:

Ясний, красний — як місячейко,

Як яснеє сонейко!

Славлено да преславляно, да на стоді поставляно —