Історія української літератури. Том 1

На столі-престолі славен наш коровай стоїть!

Де ж ти бував, що ти чував, святий короваю?

Бував же я, чував же я місяця з зорею.

Не єсть же то, не єсть же то місяць із зорею,

А єсть же то, а єсть же то Іванко з жоною

(Чуб., с. 216, 227, 230, 234, 245, 246, 247).

Оба роди, які зав’язують новий подружній зв’язок між двома своїми молодими членами, під протекторатом («під авспіціями») сих релігійних ідей і атрибутів, на кожнім кроці підчеркують добровільний, радісний, веселий (через те се ж воно і «весіллє») 1 характер сього союзу, — що він творить новий зв’язок між двома заприязненими, спорідненими родами, скріпляє й затіснює їх відносини. Се маніфестують з обох сторін особливо жінки — сторожі домашнього огнища і його мирного життя. Такий характер має поява «світилки», дівчини з роду молодого, яка приходить немов заложниця чи обмінниця на чолі поїзду молодого, гарантуючи, що рід, віддаючи свою дівчину, може собі дістати дівчину з того ж роду навзаєм 2. Ще виразніше виступає се при тім же приході, коли дві свахи, з роду молодого і молодої, стрічаються на чолі обох сторін на порозі хати молодої, з хлібом і сіллю і з засвіченими свічками: цілуються, ставши правими ногами на поріг, і зліплюють свічки докупи на знак повного об’єднання нової пари 3.

1 «Веселення» роду:

Дай же, Боже, в добрий час,

Як у людей, так і в нас,

В щасливую годину

Звесели [ти] родину.

Звеселися, родино,

Щоб нам жито родило,

Ой як жито, так й овес,

Звеселися рід увесь! (Чуб., 98).

До бору, свати, до бору,

Да рубайте сосну до долу,

Да трощити її на тріски,

Да несіте її на загніт,