Історія української літератури. Том 1

А другий двір — батька мого.

!!(Вар.: отця і неньку, усю родиненьку) (Чуб., 112, 156).

Дуже цікава також ся поліська співанка (співана при переїзді молодої до дому молодого), яка тхне дуже передхристиянським богом:

Радуйся, земле (2) — сам Біг да на небо іде.

Радуйся, мати (2) — син невістку везе і т. д. (Чуб., 423).

2 На сім пункті було інтересне розходження в поглядах між прихильниками міфологічної теорії, з котрих був Потебня, і між оборонцями впливів християнської легенди, котрі боронив особливо Веселовський. В праці Сумцова, Культ. переж., 188, можна знайти огляд сеї контроверсії і посередній погляд автора.

Вода — сей символ розмноження і парування — супроводить всі стадії його, почавши від новорічного, теперішнього йорданського поливання закоханих пар 1 і великоднього обливання та літніх грищ коло води і до весільного акту кроплення водою молодих при вступі до нового двору і обрядового умивання або купання після комори (перед вступом в супруже життя), котре сильно виглядає на форму старого заключування подружжя «у води» 2.

1 Після обіду дівки і парубки йдуть на Ордань і умиваються там свяченою водою: парубки умивають дівок, а дівчата парубків, — «тим паче як котра дівка має собі парубка, то вона заздалегідь підмовить, що як прийде на хрещення, то щоб на Ордані умитися удвох: вона його, а він її, бо та вода, кажуть, така зводна, що як тільки вони умиють одне одного, то обов’язково поберуться. Мат. етн. XVIII, с. 166 (Полтавщина).

2 Кроплення молодих або цілого поїзду водою. — Чуб., IV, с. 428; Мат. етн., X, с. 139.

Умивання молодих на ріці після комори, причім молодий миє молоду, а вона його, і утираються одне одному в пазуху. — Мат. етн., X, с. 100 і 149 (тут вірування, що вона при тім перетворюється в вино, — ще одна аналогія з новорічними віруваннями).

Молода після комори йде по воду до криниці, і тут водою, нею набраною, свахи і бояре обливають одне другого. Потім молода набирає вдруге, і з сею водою старший боярин веде її на хустці (котрої один кінець держить він, а другий — молода) до хати молодого при співі пісень. — Мат. етн., XIX, с. 73.

Молодята разом з старшими чоловіками і жінками бродять у воді; теща тричі обводить невістку у воді, по сім невістка набирає води і кропить своє нове обійстя, а баби співають: «Кропи, невісто, кропи, де крапля води впаде, там стадо волів стане». — ibid, c. 29 (Бойківщина).

По сій доперва церемонії молоді йдуть «на вивід» до церкви. Але інтересно, що подекуди — як от у Переяславщині (Чуб., 591) — ритуальне умивання при криниці заступає собою церковну церемонію. Після комори, коли церква близько, ведуть «скривати» молодих до церкви; коли церкви нема, то ведуть їх «скривати ся» до криниці: накривають молодого і молоду хусткою, вони миються під хусткою і витираються хусткою, що їх накрито. — Чуб., с. 591 — 2.

В зв’язку з сим, мабуть, стоїть порада молодій не журитись своєю долею, а «умитися у криниці і помолитися Богові» (Ой мовив єси, кленов листочку), або така пропозиція:

Є в мене криниця край перелазу,

Та вмиємось, милесенький, обоє разом (Чуб., V, с. 119).

Огонь — широко розповсюджений звичай переводити молодих, чи цілий поїзд, через розложений на дорозі огонь уважавсь настільки важним моментом, що не переведена через огонь («не підсмалювана») жінка не вважалася in таnu mariti, у власті чоловіка; він не міг її бити, не мав права затримувати, коли б вона хотіла собі піти від нього, і т. д. 1

З другого боку, до участі в довершенні весільного обряду покликуються таємничі сили домашнього огнища: стіни, що стережуть його, поріг, що відмежовує від чужих, злих сил; огнище-піч і духи предків, що живуть в ній. Обрядовість дуже складна, розгалужена, так що на різних паростях її нема змоги тут спинятись.

Хліб — подавець життя, всі прилади, якими він виготовлюється, особливо діжа, в якій він розчиняється, і віко її, котрим він накривається під час свого таємничого «росту».

Ролі сих предметів в весільнім ритуалі дають розуміння тої економічної, господарської основи, на якій спирається обрядовість і подружній союз. Хліб — сей продукт хліборобського господарства і домашнього хазяйства, його основа і центр — освячує нове подружжя і служить його фундаментом. Обмін хлібами між родами молодого і молодої — се підстава договору. Він уже сам, властиво, рішає справу, все дальше — се церемонія 2. І тут, в церемоніях, хліб грає першу ролю. Він не проста жертва Богам, він свята річ, фетіш чи Бог («святий коровай», як він зветься в піснях), який сам посвячує, стверджує і благословляє нове подружжя 3.