Історія української літератури. Том 1

А на вершечку щиреє злото.

Туди ми поле, гладка стежечка,

До сив сокола натираючи.

Надійшов нею красний молодець,

Премудрий стрілець N. N.

Золотим луком потрясаючи,

Яснов шабельков вивіваючи.

Та яв сокола стрілков стріляти,

Стрілков стріляти, шаблев рубати.

Сив сокіл каже: «Не стріляй мене!

Коли ти будеш женитися,

Тебе, молодця, перепроваджу,

Твою молоду на крильця возьму,

А твої гроші возьму на ноші».

Сокіл, котрого хоче молодець застріляти, показується то його батьком, то матір’ю, то нарешті виявляється, що се сива голубка — миленька сього молодця, котрий, очевидно, сам являється соколом (пор. приспів одного з варіантів: Соколе — а в соколонька чорні оченька і брови):

В чистім поленьку стоїть смереченька,

Під тою смереченькою біле ложенько,

На тім ложеньку пахолятонько,

Струже стрілоньки все з калиноньки,

Хце застрілити сив-соколонька.