Розділ «Змістовий модуль IV ДЕРЖАВА І ПРАВО УКРАЇНИ РАДЯНСЬКОГО ТА ПОСТ РАДЯНСЬКОГО ПЕРІОДІВ»

5 квітня 2001 р. було прийнято Кримінальний кодекс України (КК України), який набув чинності з 1 вересня 2001 р. Кодекс поділяється на Загальну та Особливу частини і містить 447 статей.

Подальша деталізація положень Загальної частини спричинена появою нових інститутів кримінального права, які потребують спеціального регулювання (наприклад, множинність злочинів), нових норм (наприклад, про врахування вироку суду іноземної держави, виправданий ризик та ін.). З’явились самостійні розділи, присвячені повторності, сукупності і рецидиву, звільненню від кримінальної відповідальності тощо.

Визначається завдання Кримінального кодексу України - правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (ст. 1). Установлюються основоположні принципи цивілізованого кримінального права: 1) підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом; 2) особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком відповідно до закону; 3) ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

Залежно від ступеня тяжкості злочини розподіляються на чотири групи: злочини невеликої тяжкості, злочини середньої тяжкості, тяжкі і особливо тяжкі злочини. Передбачається відповідальність за незакінчений злочин, а також умови звільнення від кримінальної відповідальності за наявності добровільної відмови від учинення злочину.

Значно розширено перелік обставин, що виключають злочинність діяння, порівняно з КК 1960 р., де такими вважалися необхідна оборона, крайня необхідність та затримання злочинця. КК 2001 р., окрім названих, передбачає фізичний та психічний примус, виконання наказу чи розпорядження, діяння, пов’язане з ризиком, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Визначено правові підстави звільнення від кримінальної відповідальності: дійове каяття, примирення з потерпілим, передача винуватого на поруки, зміна обстановки та закінчення строків давності.

З урахуванням особливостей соціальних, політичних, економічних та культурних правовідносин, що склалися в суспільстві, введено нові види покарань: громадські роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі. Окрім зазначених, кодекс містить і вже відомі види покарань: штраф, позбавлення військового чи спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, виправні роботи, конфіскація майна, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі. Усього передбачено 12 видів кримінальних покарань На відміну від КК 1960 р., види покарання розташовані від менш суворого до більш суворого.

Особлива частина КК розпочинається з розділу «Злочини проти основ національної безпеки України». Це обумовлено тим, що захист прав і свобод людини і громадянина в державі перебуває в безпосередній залежності від стану її національної безпеки.

Норми щодо відповідальності за злочини проти особи, на відміну від попереднього КК 1960 р., поділено на три самостійних розділи: «Злочини проти життя та здоров’я особи», «Злочини проти волі, честі і гідності особи», «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи».

На відміну від попереднього Кодексу, який розрізняв відповідальність за злочини проти державної і колективної власності та проти індивідуальної власності, в КК 2001 р. міститься один розділ - злочини проти власності.

Кодекс містить нові види економічних злочинів: порушення порядку займання господарською та банківською діяльністю, незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів, фіктивне підприємництво, ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, злочини, пов’язані з банкрутством, порушення антимонопольного законодавства, незаконна приватизація державного, комунального майна, незаконні дії щодо приватизаційних паперів тощо.

Кримінальний кодекс приведено у відповідність до загальноприйнятих норм міжнародного права. Передбачається відповідальність за такі дії, як пропаганда війни; планування підготовки, розв’язання та ведення агресивної війни; застосування зброї масового знищення; розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення; екоцид; геноцид тощо.

Характерною рисою нового Кримінального кодексу є гуманізація системи покарань. Санкції Особливої частини передбачають в альтернативі три, а то й більше видів покарань і побудовані за схемою - від менш суворих покарань до більш суворих.

Значні зміни відбулись у цивільному процесуальному праві. Конституцією України скасовано прокурорський нагляд у цивільному судочинстві. Законом України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» від 21 червня 2001 р. визначено процедуру перегляду судових рішень, апеляційного і касаційного провадження, перегляду рішень, ухвал, що набрали законної сили у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами.

18 березня 2004 р. був прийнятий новий Цивільний процесуальний кодекс України (ЦПК України). Кодекс регулює судочинство з розгляду справ про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, сімейних, трудових, земельних, житлових відносин, а також з інших правовідносин у порядку позовного, наказного та окремого провадження. ЦПК побудовано на демократичних принципах цивільного процесуального права: здійснення правосуддя на засадах поваги до честі і гідності, рівності перед законом і судом; гласності та відкритості судового розгляду; змагальності сторін; диспозитивності цивільного судочинства, права на правову допомогу тощо. Кодекс складається з 415 статей та прикінцевих і перехідних положень, які систематизовані в 11 розділів.

Розділ 1 „Загальні положення” розкриває основні засади цивільного судочинства, містить норми, що стосуються цивільної юрисдикції, складу суду, учасників процесу, доказів, процесуальних строків, судових викликів і повідомлень, судових витрат, заходів процесуального примусу.

Розділ 2 „Наказне провадження” регулює безспірний порядок стягнення на підставі судового наказу з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, які належить право такої вимоги.

Розділ 3 „Позовне провадження” визначає питання підсудності, пред’явлення позову, відкриття провадження у справі, досудового провадження, судового розгляду, фіксування цивільного процесу, зупинення і закриття провадження, залишення заяви без розгляду, судових рішень та заочного розгляду справи.

Розділ 4 „Окреме провадження” врегульовує порядок цивільного судочинства в окремих випадках (обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною чи поновлення її дієздатності; надання неповнолітній особі повної дієздатності; визнання фізичної особи безвісно відсутньою або проголошення її померлою; встановлення фактів, що мають юридичне значення тощо).

Розділ 5 „Перегляд судових рішень” стосується питань апеляційного провадження, касаційного провадження та провадження у зв’язку з винятковими або нововиявленими обставинами.