Розділ «Змістовий модуль IV ДЕРЖАВА І ПРАВО УКРАЇНИ РАДЯНСЬКОГО ТА ПОСТ РАДЯНСЬКОГО ПЕРІОДІВ»

Книга 6 „Спадкове право” містить загальні положення про спадкування, а також регламентує відносини, пов’язані з порядком спадкування (спадкування за законом і за заповітом, здійснення права на спадкування, виконання заповіту, оформлення права на спадщину, спадковий договір). Встановлено п’ять черг спадкування за законом: 1) діти спадкодавця, той з подружжя, який пережив його, батьки; 2) рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід; 3) рідні дядько та тітка спадкодавця; 4) особи, які проживали за спадкодавцем однією сім’єю не менше як п’ять років до часу відкриття спадщини; 5) інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. У п’яту чергу право на спадкування одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї.

Перехід до ринкової економіки супроводжувався створенням значної кількості законів, спрямованих на регулювання й розвиток правових відносин у господарській сфері. Подальший розвиток господарських відносин спричинив потребу в систематизації та кодифікації нормативно - правових актів економічного спрямування.

16 січня 2003 р. прийнято Господарський кодекс України (ГК України), який, набув чинності 1 січня 2004 р. Об’єднавши правові норми у сфері господарських і комерційних відносин, Кодекс визначив правові засади господарської діяльності, яка базується на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності. Метою кодексу є забезпечення зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальної спрямованості відповідно до вимог Конституції України, утвердження суспільного господарського порядку в економічній системі України, сприяння гармонізації її з іншими економічними системами. ГК України складається з 41 глави та 418 статей, систематизованих у 9 розділів.

Перший розділ ГК містить загальні положення правової регуляції господарської діяльності. Сформульовано загальні принципи господарювання, серед яких: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб’єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; захист національного товаровиробника та ін. Визначено основні напрями та форми участі держави і органів місцевого самоврядування у сфері господарювання. Подано основні норми антимонопольно-конкурентного права. Розкриваються основні засади господарської комерційної діяльності (підприємництва) та некомерційної господарської діяльності.

Норми другого розділу визначають правовий статус суб’єктів господарювання, у тому числі підприємств, господарських товариств, об’єднань підприємств. Йдеться про правовий статус громадянина як суб’єкта господарювання, особливості статусу інших суб’єктів господарювання.

У третьому розділі розкриваються майнові основи господарювання, правові засади використання природних ресурсів, норми щодо прав інтелектуальної власності, цінних паперів, корпоративних прав.

Норми четвертого розділу стосуються господарських зобов’язань. Подано загальні положення про господарські зобов’язання, про господарські договори. В окремих главах містяться норми, що регулюють питання цін та ціноутворення в сфері господарювання, виконання та припинення господарських зобов’язань, банкрутства.

П’ятий розділ визначає відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, зокрема, йдеться про відшкодування збитків, штрафні, оперативно-господарські та адміністративно-господарські санкції, відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства.

У шостому розділі розкриваються особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання (господарсько-торгівельній діяльності, комерційному посередництві, апітальному будівництві тощо).

Сьомий розділ систематизує норми щодо зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі іноземних інвестицій.

Норми восьмого розділу стосуються спеціальних режимів господарювання у вільних економічних зонах, на територіях пріоритетного розвитку, у виключних (морських)економічних зонах, на державному кордоні тощо.

Дев’ятий розділ містить прикінцеві положення, якими врегульовані питання у зв’язку із змінами в національному законодавстві з метою запровадження ГК України.

Подальший розвиток адміністративного права відбувався як шляхом внесенням змін і доповнень до чинного адміністративного законодавства, так і прийняттям значної кількості законів та інших нормативно-правових актів, які містять адміністративно-правові норми.

Відповідно до Указу Президента України від 7 липня 1997 р. утворено державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи. Завданнями адміністративної реформи є поступовий перехід від галузевого до функціонального принципу побудови і діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, перебудова адміністративно - територіального устрою, спрощення і скорочення управлінських структур, удосконалення законодавчої основи адміністративних відносин, провадження ефективних адміністративних процедур.

Проте чинне вітчизняне адміністративне право поки що за змістом багато в чому є пострадянським і докорінно відрізняється від адміністративного права європейських країн. Якщо в Європі воно орієнтовано на забезпечення прав та інтересів людини в її стосунках з державою, то у нас - на задоволення потреб держави, державного управління. Реформування адміністративного права має перетворити його в провідну галузь правового забезпечення пріоритету прав людини у сфері публічної влади.

Інтенсивні зміни відбувалися в податковому законодавстві. На даний час основним джерелом податкового права є Податковий кодекс України, прийнятий 2 грудня 2010 р. (набрав чинності з 1 січня 2011р.). Кодекс визначає: вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування; права та обов'язки платників податків та зборів; компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю; відповідальність за порушення податкового законодавства. Прийняття Податкового кодексу є лише стартом податкової реформи. Про недоліки, «білі плями», «підводні камені» Кодексу пишуть навіть самі автори у власних коментарях до нього. Тому на часі вдосконалення податкового законодавства.

Необхідність реформування трудового законодавства обумовлена потребами ринкової економіки, існуванням різних форм власності. Нові умови розвитку трудових відносин спричинили потребу посилення законодавчого регулювання охорони праці, боротьби із безробіттям та соціального забезпечення. Верховною Радою з цих питань прийнята низка законів, серед яких: «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р., «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на підприємстві і професійного захворювання, які потягнули втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. Регулюванню актуальних питань трудових відносин, соціального захисту працівників присвячені закони «Про оплату праці» від 25 березня 1995 р., «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р., «Про порядок вирішення трудових спорів (конфліктів) від 3 березня 1998 р.

Подальшого розвитку зазнав інститут колективного договору (Закон України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р.). Кабінетом Міністрів у березні 1993 та березні 1994 рр. прийняті Положення, в яких регламентовано укладання контрактної форми трудового договору.

Важливим напрямом реформування трудового законодавства є приведення його у відповідність до міжнародним норм.

Актуальним є питання прийняття нового Кодексу законів про працю. Чинний Кодекс (КЗпП), прийнятий 10 грудня 1971 р., хоча й зазнав понад 60 змін і доповнень, вже не відповідає новим історичним і соціально- економічним умовам.