Розділ «Змістовий модуль IV ДЕРЖАВА І ПРАВО УКРАЇНИ РАДЯНСЬКОГО ТА ПОСТ РАДЯНСЬКОГО ПЕРІОДІВ»

Серед важливих напрямів реформування законодавства - розвиток екологічного права України. Основу правової охорони навколишнього середовища складають норми Конституції України, земельного, водного, лісового законодавства, законодавства про надра та ін. Крім того, на нормативне врегулювання відносин з охорони навколишнього середовища і раціональне використання природних ресурсів спрямовані закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р., «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р., «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 р. та ін. В цих актах визначено екологічні права та обов’язки громадян, природокористувачів, правові засоби охорони атмосферного повітря, тваринного світу, водних ресурсів, порядок використання та охорони надр. Законом України від 21 вересня 2000 р. прийнята Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки.

Протягом десятиріччя відбувався бурхливий розвиток аграрного законодавства. Основним завданням його реформування було створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю.

13 березня 1992 р. Верховна Рада затвердила нову редакцію Земельного кодексу України (1990 р.), в якій проголошувалась юридична демонополізація земельної власності. Зазначалося, що власність на землю має такі форми: державну, колективну, приватну. Кодексом передбачалося, що суб’єктами права власності на землю можуть бути лише громадяни України. Юридичним особам надавалось право отримувати землі в постійне або тимчасове користування, а також в оренду на строк не більше як 50 років. Організаційно-правові засади приватизації земельних ділянок визначалися Декретом Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 р.

Реформування аграрного законодавства відбувалося також шляхом прийняття нових законів. Так, Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 р. визначав організаційно-правові основи створення селянського (фермерського) господарства, передбачав створення спеціального земельного фонду шляхом вилучення частини земель колгоспів і радгоспів. Закон «Про форми власності на землю» від 30 січня 1992 р. врегульовував існування, поряд з державною, колективної і приватної власності на землю. Важливе значення мало прийняття законів «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р. та «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р., які визначали правові, організаційні та соціально-економічні умови діяльності кооперативів у сільському господарстві та оренди землі.

25 жовтня 2001 р. прийнято Земельний кодекс України (ЗК України).

Кодекс проголошує землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Виходячи з цих основних положень, кодекс установлює принципи земельного законодавства. Серед них: забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; пріоритет вимог екологічної безпеки та ін.

Визначено повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади в галузі земельних відносин.

Подається правовий аналіз складу, категорій та цільового призначення земель України. Зокрема, розрізняються землі: сільськогосподарського призначення, житлової та громадської забудови, природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, лісового, водного фонду, землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та ін. При цьому кодекс виходить з пріоритетності земель сільськогосподарського призначення: «землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання».

Законодавчо встановлюються права на землю: власності, користування, сервітуту (на обмежене користування чужою земельною ділянкою). Визначається правовий зміст добросусідства; порядок, умови та наслідки обмеження прав на землю.

Регламентуються питання набуття і реалізації права на землю громадянами і юридичними особами, гарантії прав на землю. Визначаються правові засади управління в галузі використання і охорони земель. Установлюється відповідальність за порушення земельного законодавства.

Відповідно до Перехідних положень ЗК України, було встановлено мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення до 1 січня 2005 року, який після закінчення цього терміну неодноразово продовжувався Верховною Радою України. 20.12.2012 набув чинності Закон України про продовження мораторію на продаж сільськогосподарських земель до 1 січня 2016 року.

Норми сімейного права містить Сімейний кодекс України (СК України), прийнятий 10 січня 2002 р. Кодекс визначає поняття сім’ї, сімейні обов’язки, механізм захисту сімейних прав та ін. Детально окреслюються особисті та майнові права і обов’язки подружжя, підстави їх виникнення. Шлюбний вік для жінки установлюється у сімнадцять, а для чоловіка - у вісімнадцять років. Зазначається також, що за заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду, їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

Врегульовано право особистої приватної власності членів подружжя, право спільної сумісної власності подружжя, аліментні обов’язки членів подружжя, а також батьків відносно неповнолітніх та повнолітніх дітей, аліментні обов’язки дітей відносно батьків та ін. Законодавчо визначено питання влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, встановлено права й обов’язки інших членів сім’ї та родичів. Кодекс передбачає випадки застосування законодавства України про шлюб і сім’ю до іноземних громадян та осіб без громадянства, а також законів про шлюб і сім’ю іноземних держав та відповідних міжнародних договорів до українських громадян.

У Сімейному кодексі спрощена процедура розлучення, усиновлення дітей. Установлюється право на свободу та індивідуальність у межах шлюбу; невиконання цих положень може стати підставою до розторгнення шлюбу.

Уперше в Україні на законодавчому рівні врегульовано питання попередження насилля у сім’ї. Організаційно-правові основи діяльності у цьому напрямі визначає прийнятий 15 листопада 2001 р. Закон «Про попередження насилля у сім’ї». До основних заходів спеціального попередження насилля у сім’ї закон відносить: організацію системи реагування на інформацію про вчинене чи заздалегідь підготовлене насилля, зниження віктимності сім’ї, адміністративну та кримінальну відповідальність за вчинене насилля в сім’ї, позбавлення батьківських прав тощо.

Інтенсивні зміни відбуваються в житловому праві. Основоположними для розвитку житлового законодавства є вимоги Конституції України, згідно з якими «держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду» (ст. 47). Водночас на державу та органи місцевого самоврядування покладається обов’язок надавати безоплатне житло (або за доступну плату) громадянам, які потребують соціального захисту. Разом з тим, недосконалість фінансово- кредитної системи, централізація будівництва, реконструкції та утримання житлового фонду, обмеження у виділенні земельних ділянок і спорудженні індивідуального житла значно загострили житлову проблему.

Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 р. створив юридичні умови для реалізації права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення їх до участі в утриманні і збереженні існуючого житла. Власники приватизованого житла отримали право продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати житло, тобто розпоряджатися ним на власний розсуд і у спосіб, не заборонений законом. Нові організаційно-правові засади утримання житлового фонду визначив Закон України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29 листопада 2001 р.

Проте, продовжують діяти й деякі застарілі норми Житлового кодексу, введеного в дію з 1 січня 1984 р.

Реформування кримінального законодавства відбувалося шляхом внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу 1960 р. Так, у березні 1992 р. були скасовані такі міри покарання, як заслання і вислання. Законом від 24 грудня 1994 р. були внесені зміни у складі державних злочинів. Установлювалася кримінальна відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, за посягання на територіальну цілісність України, за масові заворушення. Цим же законом значно зменшена була кількість санкцій, які передбачали застосування виключної міри покарання - смертної кари.

У березні 1997 р. було введено мораторій на виконання смертної кари. Рішенням Конституційного суду України від 29 грудня 1999 р. положення Кримінального кодексу 1960 р., які передбачали смертну кару як вид покарання, визнано такими, що не відповідають Конституції України. 22 лютого 2000 р. Верховна Рада ратифікувала протокол № 6 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, який стосується скасування смертної кари (1983 р.), підписаний від імені України 5 травня 1997 р.