Розділ 2. «ЗЕЛЕНІ ЧОЛОВІЧКИ»

З австрійськими тележурналістами в Аксьонова розмова не склалася: «Скажіть, від кого сьогодні захищається автономія? На сьогоднішній день не існує ніяких загроз, від яких необхідно було б захищатися. Більше того, їх і не було». — «А хіба ви не бачили? Або не чули? Ось коли ставлять такі питання, мені здається, що ви або у вакуумі живете, або ви ставите їх спеціально. Тільки сліпий не бачив, що нам погрожували протягом усіх трьох місяців на Майдані. Погрожували регулярно, погрожували російськомовним фізичною розправою. Якщо ви цього не бачили, то мені з вами нема про що розмовляти»300.

Мустафа Джемілєв заявив, що через агресивні дії РФ у Криму кримські татари вже понесли великі економічні збитки: «60% доходів кримських татар забезпечує туризм. Зараз багато з них будуть розорені. Загалом по Криму заробляли на життя на туризмі близько 100 тисяч сімей, вони теж понесуть величезний збиток»301.

Народний депутат України Петро Порошенко заявив, що в разі виведення російських військ із Криму українська влада готова до діалогу з кримським парламентом: «Ми здатні в найкоротші терміни прийняти Закон про статус міста Севастополя, закон про місцевий референдум і визначити їхні повноваження, істотно розширити повноваження кримської автономії, але із жорстким збереженням суверенітету України». А прохання Януковича до Путіна про введення військ в Україну лише «кидає сірник до бочки з порохом Криму»: «Якщо ви думаєте про кров — це шлях, про який сьогодні написав цей чоловік [Віктор Янукович. — Прим. ред.], я не хочу навіть називати його імені. Він утратив право бути не тільки українським президентом, але й українцем»302.

А от Андрій Сенченко висловився проти переговорів із «новою» кримською владою: «Із сепаратистами ми в принципі не можемо ніяких контактів підтримувати і не будемо цього робити. Питання навіть не в якості цих людей — які вони там „гобліни“ та інші аферисти, типу Константинова. Питання в принципі — це самозванці й маріонетки»303.

Андрій Парубій, на той момент секретар РНБО, розповідає, як у Києві в той час намагались встановити контакт із кримськими політиками. «У нас були переговори з депутатами, щоби вони не зібрали кворум на Верховній Раді Криму. У тому числі — з регіоналами. Ми казали, що вони втратять власність, якщо проголосують. Але вони не виконали своїх зобов’язань, і на кворум плюнули. Голосували так — руками. Головне, що вся кримська міліція, СБУ була на їхньому боці», — каже Парубій. Про намагання встановити такий контакт добре пам’ятає і Яценюк. «Спроби були, туди ж відправляли людей. Шукали цього так званого прем’єр-міністра, спікера парламенту. Я був більше сконцентрований на економічній ситуації в країні. Але знаю, що Олександр Турчинов і всі інші працювали над тим, щоби встановити з ними діалог. Тоді, до речі, був призначений представник Президента в Криму».

Крім звільнення «Бельбеку», найгучнішою подією цього дня стала прес-конференція Владіміра Путіна в Ново-Огарьово, де він уперше виступив із заявою щодо ситуації в Україні. За його словами, російські військові не мали стосунку до захоплення стратегічних об’єктів у Криму — цим займалася так звана кримська самооборона. Хоча згодом Путін визнає зворотне. Поки ж йому лишалося тільки лицемірно розповідати, що він геть не знає, хто такі й звідки взялися в українському Криму «зелені чоловічки». Топ-цитатою став вислів Путіна про магазини, в яких можна купити будь-яку зброю. Путін: «Подивіться на пострадянський простір — там повно форми, схожої на російську. Та підіть у магазини й купіть. Ні, це сили місцевої самооборони». Відкоментував він і добру підготовку «самооборони»: «А ви бачили, як були підготовлені люди в Києві? Їх, як відомо, готували на базах в Литві й у Польщі, готували задовго. У них же все працює як годинник. Це професіонали, майже як спецназ. То чому ви думаєте, що в Криму має бути гірше?»304

Поява в меседжі Путіна саме цих країн, очевидно, була випадковою — як віддзеркалення внутрішньої ненависті й несприйняття Путіним саме цих найбільших історичних ворогів Росії. Висока оцінка міфічних українських силовиків («майже як спецназ») звучить, як несвідоме визнання присутності російського спецназу на території окупованого Криму.

Згодом, під час «прямої лінії з Путіним» 17 квітня, він уточнить: «Нашим завданням [у Криму. — Прим. ред.] було забезпечення умов для вільного волевиявлення кримчан. За спиною сил „самооборони“ стали наші військові, вони діяли коректно»305.

Також на конференції 4 березня Путін висловив своє ставлення до нової української влади: «Коли ми вказуємо, що це антиконституційний переворот, то нам кажуть: ні, це не збройне захоплення влади, це революція. А якщо це революція, то тоді мені важко не погодитися з деякими нашими експертами, які вважають, що на цій території виникає нова держава. А з цією державою, ні щодо цієї держави ми ніяких зобов’язуючих документів не підписували»306, — натякнув він на Будапештський меморандум.

Тоді ж прозвучали пропагандистські кліше («бандерівці в Києві»), активно нав’язувані російськими ЗМІ: «Ми бачимо розгул неонацистів, націоналістів, антисемітів, що зараз відбувається в деяких частинах України, зокрема в Києві». Це була спроба легітимізації подальшої війни Росії проти України на території Донбасу: «Якщо ми побачимо, що це беззаконня починається в східних регіонах, якщо люди попросять нас про допомогу, а офіційне звернення діючого легітимного президента в нас уже є, то ми залишаємо за собою право використовувати всі наявні в нас засоби для захисту цих громадян. І вважаємо це цілком легітимним, <…> оскільки у нас є звернення легітимного Президента [Януковича. — Прим. ред.], і відповідно до наших зобов’язань. І в цьому разі збігається з нашими інтересами щодо захисту тих людей, яких ми вважаємо близько пов’язаними з нами й історично, і спільною культурою, в економічному плані»307.

Усю аргументацію Путіна складав лист від Віктора Януковича, яким напередодні потрясав Віталій Чуркін. Росія розуміла, що жодних легітимних підстав для введення військ на територію України не було, тому викрутила руки президенту-утікачу, примушуючи написати цього листа. До того ж ні його зображення, ні текст так і не були оприлюднені, що дає підстави припускати факт чергової фальсифікації російських спецслужб.

Показово також, що Путін у промові зазначив: «Політичного майбутнього в Януковича немає»308.

Своєю чергою, глава МЗС Швеції Карл Більдт у Twitter порівняв заклик Януковича до Росії про введення її військ на територію України з діями норвезького нациста: «В України тепер є власний Квіслінг. Сидить на чужій території й просить чужу армію повернути йому його країну», — маючи на увазі Відкуна Квіслінга — лідера норвезьких націонал-соціалістів, ставленика нацистів під час окупації країни309.

Тоді ж Путін також присягався, що не збирається «приєднувати» Крим, і натякнув на завдання подальшого референдуму. Путін: «Я взагалі вважаю, що тільки громадяни, які проживають на тій чи тій території, в умовах свободи волевиявлення, в умовах безпеки, можуть і повинні визначати своє майбутнє. Але ми в жодному разі не провокуватимемо нікого на такі рішення, і в жодному разі не підігріватимемо такі настрої»310.

Відверта брехня Путіна помітна навіть при не дуже прискіпливому порівнянні. Під час прес-конференції він заявив, що в кримських протистояннях не загинула жодна людина: «До речі, приблизно ось це саме, про що я говорю зараз, відбувається й у Криму. Тобто зверніть увагу: слава Богу, там немає жодного росіянина й немає жодної жертви. Не було жодного бою та зіткнення, навіть ніхто не стріляв! Немає жодного пострілу. І таким чином напружена ситуація в Криму, пов’язана з можливим застосуванням Збройних Сил, просто була вичерпана. У цьому [введенні російських військ. — Прим. ред.] не було необхідності»311. Але ж 1 березня Валентина Матвієнко говорила про смерті росіян при штурмі будівлі МВС Криму312, і головне — ці начебто загибелі стали офіційним приводом для дозволу Ради Федерації на введення військ на територію України. Схоже, Путін самоізолювався від спілкування із власними чиновниками й насправді мало стежив за їхніми заявами.

Стягування російських військ до Криму, чисельність яких переважала домовлену з Україною норму, Путін пояснив улюбленою вже байкою про «націоналістів-бандерівців»: «Єдина необхідність, яка була і яку ми зробили, ми посилили охорону наших військових об’єктів, тому що вони отримували погрози. І ми бачили, що в Крим уже підтягуються і бойовички з націоналістичних організацій. І ми це зробили, і зробили правильно»313.

Обрання Аксьонова прем’єром Криму Путін теж назвав «легітимним», попри виявлене фальшування голосів. Сам же Аксьонов на прес-конференції цього ж дня в Криму заявив, що його призначили «за погодженням з Януковичем»314, очевидно, маючи на увазі кулуарні, чи то пак телефонні домовленості.

На питання журналістів, чи бачив він «легітимного» Януковича, Путін відповість ствердно: «Після того як він [Віктор Янукович. — Прим. ред.] опинився на території Російської Федерації, я з ним бачився один раз, це було буквально два дні тому. Він був живий, здоровий і вам того ж бажає»315.

А за рік у пропагандистському фільмі Андрєя Кондрашова «Крым. Путь на Родину» (перший ефір — 8 березня 2015 року) Путін розповість, що всі ці події в Криму були частиною «операції з порятунку Януковича»: «Я запросив в Кремль керівників наших спеціальних служб, міністерства оборони, поставив перед ними завдання врятувати життя Президента України, його просто знищили б. Ми приготувалися витягувати його прямо з Донецька, по суші, по морю і з повітря. Це було між 22-м і 23-м, ми закінчили близько 7 години ранку. І прощаючись, я всім колегам сказав: ми змушені почати роботу з повернення Криму до складу Росії»316.

Чи мав право президент іншої країни давати таке розпорядження та здійснювати анексію? Відповідь більш ніж очевидна. Це пряме зізнання Путіна в учиненому міжнародному злочині.