Розділ 2. «ЗЕЛЕНІ ЧОЛОВІЧКИ»

— Ви спеціально провокуєте, — відповів росіянин.

— Ми беззбройні, яка може бути провокація, — сказав український полковник. — Ми прийшли на свої робочі місця.

— Я ще раз повторюю: не ми віддаємо накази, — говорив росіянин. — Це ваше керівництво, яке в Києві сидить.

— А ви що, самі не думаєте? — крикнув український солдат.

Після нетривалих переговорів росіяни пропустили на територію аеродрому десять офіцерів»294.

Слово Юлію Мамчуру: «А 4 березня відбувся той самий „вихід нагору“, коли ми без зброї, із прапорами і співаючи гімн, пішли на окупантів. Тому що до цього нам поставили ультиматум — щоби ми до 16:00 вивісили російський прапор. А вранці чергова частина була під загрозою застосування зброї. І метою нашого підйому нагору було, щоби наші військовослужбовці змогли зайняти робочі місця в аеродромній зоні. І я став учасником цих подій. І наша частина була однією з небагатьох, яка вийшла з усією атрибутикою, бойовим прапором. Про мене писали, що наш стяг із зірками, червоний, але він бойовий. Іншого в мене немає. Це реліквія 1941 року, за неї наші діди-прадіди проливали кров. Ще одна така ж частина — десята морська авіаційна бригада, яка в Саках базувалася. Вони змогли 3 або 4 березня перегнати літаючі борти — вертольоти й літаки. Інших частин я не знаю. Усі інші, по-моєму, усе втратили».

Пізніше, десь о 16 годині над частиною «Бельбек» знову підняли український синьо-жовтий прапор. Користувач Twitter Mikekomar зробив запис: «Епічне фото. Наші солдати кріплять прапор при вході на військову базу в Бельбеку»295.

Аби привітати українських військових у Криму із, як тоді здавалося, «закінченням конфлікту», народний депутат від «Удару» Ірина Геращенко запропонувала: «Наші хлопці в Криму в ці дні були учасниками бойових дій, тому всі військові, що служать у Криму, мають отримати відповідний статус.

 Їм має бути зараховано один день за три служіння, і вони мають отримати всі відповідні соціальні гарантії»296.

Арсеній Яценюк каже, що дуже добре пам’ятає цей день та свої дії: «4 березня я почав умисно вкидати меседжі для кримчан щодо зриву курортного сезону, переконував їх, що Росія робить все для дестабілізація ситуації в Криму. Росія відразу відреагувала на ці меседжі. Вони розуміли, що я бив прямо в точку — щоби не допустити незаконної анексії Криму. Насправді на той момент ніхто не вірив, що це буде анексія. Адже це була перша анексія після Другої світової війни. І людина, яка має logic of reason, просто не розуміла, як може таке статися».

Об 11-й годині лідер кримських сепаратистів Сергій Аксьонов провів прес-конференцію, на якій ключовою заявою стало перенесення референдуму з 25 травня (згідно з нелегітимним рішенням ВРК) на 30 березня «чи й раніше»297.

На першу прес-конференцію призначеного 27 лютого кримським парламентом «прем’єр-міністра» автономії Сергія Аксьонова чекали вже тиждень не менше сотні представників різних світових видань. Зустріч постійно відкладалася та врешті таки відбулася на майданчику ДТРК «Крим» у Сімферополі.

Цього дня сталася чергова переламна подія. Ще напередодні прес-конференції Аксьонов упевнено заявляв в інтерв’ю російським ЗМІ, що так званий загальнокримський референдум відбудеться саме 30 березня. І всіляко уникав при цьому будь-яких згадок про приєднання до Росії, і наполягав натомість, що цей референдум може вирішити тільки розширення повноважень автономії Криму як територіальної одиниці в рамках України.

Рішення ж змінити зміст питань референдуму і — головне — його дату прийняте саме між 3 і 4 березня. Сергій Аксьонов був банально поставлений до відома своїми кремлівськими кураторами, що план змінився, і тому, даючи своє інтерв’ю напередодні, ще просто не знав, що завтра доведеться озвучувати зовсім інші меседжі.

Також самопроголошений прем’єр розповів кримчанам: «Ніяких ультиматумів вони [нова влада у Києві. — Прим. ред.] мені не ставлять. Вони не виходять на контакт, нам нема з ким співпрацювати, їм це не потрібно, вони займаються розподілом влади, портфелів, грошей». Однак українські високопосадовці стверджують, що постійно намагалися встановити контакт. Разом із тим Аксьонов заявив, що нове керівництво автономії не вважає «київську владу» легітимною: «Вона для нас не є представником влади держави Україна. Ось доти, поки всі ці процеси не визначені, ми її не визнаємо, не бачимо, і ніякого відношення до них не маємо. Я звернувся по допомогу до Владіміра Владіміровіча Путіна задля стабілізації ситуації в Криму, надання допомоги, забезпечення безпеки громадян сприяти нам. Це сприяння було надане»298.

Тоді ж Аксьонов пообіцяв Криму «нове життя». Скільки воно коштуватиме Росії, підрахувала російський економічний експерт Наталья Зубарєвіч: «Загальні доходи бюджету Криму — 159 млрд. руб. З них 125 млрд. — трансферти з федерального бюджету. З таким розрахунком рівень дотаційності Криму — 80%. Але Криму залишають ще податок на додану вартість, який за законом має йти у федеральний бюджет. З урахуванням цього дотаційність Криму — 85%. Це можна порівняти з двома територіями Росії — з Інгушетією, рівень дотаційності якої 87%, і з Чечнею (82%). Дотаційність Севастополя — 70%. Рівно стільки ж у Дагестану. Близько 42% усіх витрат у Криму — видатки на соціальний захист населення»299.

Командирам українських частин, які не визнавали сепаратистів, Аксьонов пригрозив кримінальною відповідальністю за «непідпорядкування уряду автономії». Особливо допекли самопроголошеному «прем’єру» уродженці Західної України: «Спротиву [українських військовослужбовців. — Прим. ред.] немає. Просто сьогодні деякі командири на території автономії є жителями Західної України. Відповідно, у них це викликає, зрозуміло, певне почуття». Очевидно, що найбільше його дратувала непоступливість командувача Внутрішніх військ МВС у АР Крим Миколи Балана, уродженця Івано-Франківщини.

Микола Балан так говорить про тодішні пропозиції кримського «прем’єра»: «З Аксьоновим я розмовляв після того, як отримав наказ на передислокацію військових частин, коли вже склали списки особового складу, і я телефонував Аксьонову, розмовляв про те, що ми виходитимемо разом колонами, і щоб у нас не було ніяких оглядів, обшуків і так далі. Спочатку він сказав, що, мабуть, так не вийде. Я відповів, що ми тоді не згодні на вихід і залишаємося тут на місці. Зранку — зарядка, виконання гімну, і працюємо згідно з розкладом дня. Потім він, правда, подзвонив, сказав, що вони згодні, ми відмовилися від їхнього супроводу — нам того не було треба. Єдине, що я склав план маршу для всіх військових частин, і мали з’їхатися в Джанкой і Армянськ із різних точок Криму, по-військовому, у складі колон, без усяких супроводів, адже були випадки обшуку, ображали й грабували сім’ї військовослужбовців Збройних Сил, Військово-Морських Сил. Я попередив про це, сказавши, що ми в такому випадку не згодні на вихід, і в нас, офіцерів, які вивозили особисті речі, не було жодних проблем».

Журналісти ICTV поставили Сергію Аксьонову одне запитання: «У 2010 році партія „Русское единство“ отримала на виборах 4% голосів. Як ви вважаєте, для вас цього достатньо, щоби стати прем’єром?». На нього він відповів, що у 2010 році його партія виходила на вибори, зареєструвавшись лише за 30 днів до початку виборчої кампанії. І звинуватив у брудних політтехнологіях Партію регіонів (!), яку представляли на півострові його партнер по нелегітимній владі Володимир Константинов та 80 депутатів Верховної Ради АР Крим: «При цьому як проросійську партію позиціонували Партію регіонів, чим уводили в оману населення. Я абсолютно вважаю, що на той момент це був нормальний цілком результат».

Важливим аспектом стало також те, що Сергій Аксьонов оприлюднив певні дані щодо підконтрольного йому незаконного угруповання: «Загальна чисельність загонів „самооборони“ по автономії досягає сьогодні 11 тисяч осіб. Вони використовують ті засоби захисту, які у них є, це щити, палиці, тобто те, що було ефективно використане на Майдані. При цьому ми говоримо, що в багатьох на руках є законним чином зареєстрована зброя».