Розділ 3 УСНІ ДЖЕРЕЛА

Українська революція 1917—1920 pp. знайшла широкий відгук у піснях. З'являються нові кобзарські думи й пісні. Наприклад, відома пісня-дума про зруйнування містечка Лютеньки більшовиками в липні 1920 р. ("У вівторок вранці-рано скрізь гомонять люди, що на нашу Лютеньку щось недобре буде") подає реалістичні подробиці цієї події ("вісімсот дворів згоріло — пішов дим за хмару"). Найпоширенішим жанром із новітньою тематикою стали частівки (про Петлюру, гетьмана Скоропадського, комуністів, "продразвьорстку", про колективізацію і голод 1933 p.). Друга світова війна також відбилася у пісенних джерелах. Історичні та політичні пісні важливі тим, що передають погляд народних мас на різні події та громадські справи. Проте пісні про новіші події здебільшого швидко виходять з ужитку й забуваються, рідко набуваючи масового поширення.

Станові пісні —- це соціально-побутові пісні про життя, побут й інтереси окремих суспільних та професійних груп. Найвідомішими з них є високопоетичні чумацькі пісні, близькі своїми мотивами до козацьких. Особливим ліризмом вирізняються чумацькі пісні ("Ой, у полі два явори", "Ой, ходив чумак сім рік по Дону").

Солдатські та рекрутські пісні були пов'язані з примусовою військовою службою у російському й австрійському війську. Вони оспівують тяжку долю вояка, несправедливість під час набору до війська ("Пісня про удовиного сина"), його тугу за рідним краєм і смерть на чужині. Новітнім різновидом цієї групи є стрілецькі пісні, пісні червоноармійців тощо.

Серед соціально-побутових пісень, складених наприкінці XVIII і в перший половині XIX ст., виділяються пісні про долю наймитів і заробітчан — "бурлацькі пісні".

Гірка доля наймита і наймички, бездомність і самотність бурлаки, настрої суму й глибокої туги ось основний зміст цих пісень. Із ремісницьких пісень того часу особливої популярності зажила гумористична пісня про цех-майстра Купер'яна, що бенкетує з братчиками.

На відміну від історичних дум, пісні, хоча й оповідають про певні факти, події чи осіб, мають насамперед поетичний, виховний характер. Це зумовлює специфіку джерельної інформації цих творів. Проте історику важливо дослідити перш за все історію самої пісні, або певної групи пісень, причини їх виникнення, час побутування, можливі переслідування, яких зазнавали окремі пісні та їх виконавці з боку влади.

Пісні-гімни. Своєрідним інформативним джерелом є пісні-гімни, які містять у собі цінні відомості про державницькі прагнення та ідеали нашого народу.

В Україні, особливо в Галичині, за різних часів виникали десятки пісень-гімнів. Деякі з них мали загальноукраїнський характер, інші — територіально-локальний. Крім того, окремі різновиди цих джерел виникали серед певних груп населення, у межах окремих суспільно-політичних організацій і товариств. Не всі твори даного жанру мали довге життя. Певна частина із них забулася, втратила свою актуальність, має, головним чином, історико-джерельне значення. Так, перша патріотично-духовна пісня-гімн "Мир вам, браття, всім приносим" виникла в Галичині в революційному 1848 р. й була дуже популярною, особливо серед селянства. Однак згодом вона була забута. Локальним й обмеженим у часі й побутуванні був також патріотичний вірш О. Духновича "Я русин бил, Єсть і буду", що свого часу активно поширювався як пісня-гімн серед українців Закарпаття.

Своєрідність пісень-гімнів, як історичного джерела, полягає в тому, що більшість із них створені конкретними авторами, хоча дослідникам не завжди відомі їхні імена. Однак цей жанр не можна ототожнювати з професійною авторською піснею, оскільки за особливостями функціонування, популярністю серед широких народних верств він або наближається до усних народних жанрів, або побутує в усній формі. Пісні-гімни нерідко включалися до збірок українських народних пісень.

Серед найвідоміших пісень-гімнів, що відіграли велику роль у пробудженні національної самосвідомості українського народу і поширювалися як народні, слід згадати твори К. Трильовського "Січова пісня" та "Гей, там на горі Січ іде!", О. Маковея "Ми гайдамаки". Особливе місце серед пісень-гімнів належить твору П. Чубинського та М. Вербицького "Ще не вмерла Україна", написаному в 1863 p., який протягом багатьох десятиріч вважався народною піснею. Авторство її слів навіть пов'язувалося з іменем Т. Шевченка. У період тоталітаризму за його виконання багато українських патріотів зазнали переслідувань та репресій з боку влади. Проте твір не припинив свого побутування, ставши гімном борців за незалежність України. 16 січня 1992 р. мелодію М. Вербицького пісні-гімну "Ще не вмерла Україна" було затверджено як Державний гімн України. Джерельне значення пісень-гімнів полягає передусім у тій суспільній ролі, яку вони відігравали за різних історичних епох.

Отже, усні джерела — це специфічний тип пам'яток, що зберігають історичні відомості в усній формі і передаються із покоління в покоління. Вони створюються і функціонують незалежно від наявності писемності, оскільки є продуктом усної творчості людини, хоча й можуть фіксуватися на письмі. Усні джерела невіддільні від історії українського народу. Досліджуючи їх, історики мають дотримуватися загальних засад джерелознавчої критики" водночас ураховуючи специфіку джерельної інформації даного різновиду оповідних джерел.

Завдання та запитання для самоконтролю

1. Дайте загальну характеристику усних джерел.

2. Назвіть основні групи усних джерел.

3. У чому полягає джерельна цінність прозових усних джерел?

4. Назвіть основні різновиди віршованих усних джерел.

5. Розкрийте історичну значимість таких усних джерел, як думи, історичні пісні, пісні-гімни.

Бібліографічні посилання

1. Думи та історичні пісні. Київ, 1941; Дунаєвська Л. Українська народна казка. Київ, 1987; Закувала зозуленька. Українська народна поетична творчість. Київ, 1998; історичні пісні. Київ, 1970; Історія України в народних думах та піснях. Київ, 1993; Калинова сопілка. Українська народна прозова творчість. Київ, 1998; Кирдан Б. Українські народні думи. Київ, 1962; Погребенних Ф. Українські пісні-гімни. Київ, 1992; Українські замовляння. Київ, 1993; Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Київ, 1992; Виклади слов'янських легенд, або Міфологія, укладена Я. Ф. Головацьким. Київ, 1991; Гру шевський М. Історія української літератури. Київ, 1994. Т. 1; Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. Луцьк, 1997; Давидюк В. Реліктове значення ініціальних ритуалів у поліській весільній обрядовості //Родовід. 1994. № 9; Давидюк В. Українська міфологічна легенда. Львів, 1991; Знойко О. Міфи Київської землі та події стародавні. Київ, 1989; Кос. Г. Поховальні пам'ятки як джерело вивчення язичницьких вірувань // Історія релігії в Україні. Київ; Львів, 1995; Петров В. Український фольклор: Заговори, голосіння, обрядовий фольклор народно-календарного циклу //Берегиня. 1996. № 1—2; Плісецький М. Українські народні думи. Сюжети і образи. Київ, 1994; Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. Київ, 1991.