Розділ 3 УСНІ ДЖЕРЕЛА

• Про сподвижників Хмельницького ("Іван Богун").

• Про економічно-соціальні проблеми ("Про орендарів", "Ганжа Андибер").

Усі думи про події 1648—1657 pp. вирізняються, так само як і твори цього жанру попередніх часів, високим ступенем достовірності у зображенні історичних реалій. Як приклад можна навести думу про похід Б. Хмельницького у Молдавію 1650 р. Більшість дослідників цього джерела одностайні в тому, що викладені у ньому історичні деталі дають підстави припустити, що дума була складена за свіжими слідами подій або їх учасником, або на основі розповідей учасників подій, які були добре обізнані з обставинами походу. Всього налічується шість відомих варіантів думи, записаних на Полтавщині та Чернігівщині упродовж XIX — початку XX ст. Цертелєвим, П. Кулішем, М. Білозерським, І. Срезневським та іншими збирачами й дослідниками українських дум.

Уже сам початок думи напрочуд виразно відтворює атмосферу суворої таємниці, що оточувала похід аж до здійснення задуму Хмельницького: "Тільки Бог святий знає, що Хмельницький думає-гадає". Ані сотники, ані курінні отамани та полковники не відають, куди й навіщо вирушає військо. Проте дума засвідчує одностайну підтримку народом Хмельницького навіть тоді, коли кінцева мета походу ще не відома: "За ним козаки йдуть, яко ярая пчола гудуть". Тексти думи містять згадки й про важливі тактичні розпорядження гетьмана: він завчасно послав уперед дванадцять пар гармат; переходив через Дністер трьома персправами, поділивши військо на три частини тощо. До речі, поділ війська на три колони дав можливість Хмельницькому, за образним висловом автора думи, у неділю до обіду здобути Сороку, пообідати на ринку, а під полудню годину взяти Січаву (Сучаву, Сочаву), хоча відстань між цими містами приблизно 200 км.

Описуючи чимало цікавих історичних подробиць, дума містить декілька художніх зразків епістолярного жанру: лист Богдана Хмельницького до Василя Молдавського, відповідь останнього Хмельницькому, лист Василя до Івана Потоцького та його відповідь Василеві Молдавському. Лист Хмельницького витриманий у народнопоетичному дусі. Василь Молдавський у своєму панічному листі до Потоцького використовує давні героїко-епічні образи (слід зазначити, що Василь Лупул справді писав листа Потоцькому з проханням про допомогу). Тільки лист Потоцького в думі містить конкретно-історичну інформацію про його власні лихі пригоди: зустріч із Хмельницьким під Жовтими Водами, коли гетьман Потоцького "три дні на прикові край пушки держав" ... Літописи Самовидця і Грабянки також передають зміст листа Потоцького до Василя Лупула, що є досить близьким до тексту думи. Таким чином, дума "Похід у Молдавію" є визначним твором і за своїм художнім рівнем, і з погляду дотримання історизму. Вона відтворює історичні реалії, що зберігалися в народній пам'яті протягом майже трьох століть.

Окрім дум, що мають героїко-епічний, історичний характер, існують значні групи творів цього жанру, які за змістом можна віднести до побутових, моралізаторських, сатиричних, пародійних тощо. Вельми оригінальним джерелом з історії козацького побуту є дума "Козацьке життя", що виникла, найімовірніше, у другій половині XVII — на початку XVIII ст., хоча деякі дослідники датують її більш раннім часом. Дума відома у п'яти варіантах, записаних на Лівобережжі у XIX ст. Крім того, існує пісенний варіант думи — "Як був собі козак Голота".

"Козацьке життя" правдиво змальовує не відображене в жодній іншій думі домашнє життя козака, який мусив часто й надовго залишати сім'ю, що призводило до занепаду господарства і руйнації родинних стосунків. Один із дослідників думи, Б. Кирдан, наводить два архівні документи 1729 р., в яких кілька козаків просять дозволити їм залишити своїх жінок, бо ті, поки чоловіки були в поході, пиячили, гультяювали, перелюб чинили. Деякі дослідники вважають, що розриви шлюбу були в ту добу звичайним явищем серед козацтва на Лівобережжі. Зміст даної думи цілком підтверджує існування таких фактів. Але джерельне значення думи полягає також у тому, що тут ми простежуємо народну точку зору на описане в думі явище. Народна мораль, безперечно, засуджує легковажну поведінку козачки-господині за відсутності чоловіка, який виїхав у важливій справі. Водночас деякі варіанти думи певною мірою виправдовують жінку тим, що часта відсутність удома господаря призводила до занепаду господарства. Загалом, у думі відбились реальні, й, мабуть, досить поширені випадки в родинному житті зубожілих козаків.

Родинні стосунки знайшли також своє відображення в таких думах, як "Азовські брати", "Вдова і три сини", "Прощання козака з родиною", "Сестра та брат". Вони містять цінну інформацію про сімейно-родинні, соціально-економічні стосунки між членами сім'ї — братами, батьками і дітьми, вітчимом і пасинком і т. ін. Безперечну цінність мають думи цієї групи також для вивчення української народної етики, системи моральних цінностей нашого народу.

З кінця XVII ст. продукування дум починає зменшуватись.

Серед творів цього виду, що відобразили події початку XVIII ст., можна назвати єдину думу, до того ж відому в одному варіанті, записаному в 30-х роках XIX ст. І. Срезневським на Дніпропетровщині. Це дума "Семен Палій і Мазепа". Деякі дослідники вважали її фальсифікатом, проте, на думку М. Плісецького, багато що у тексті думи підтверджує її автентичність. Зокрема мова твору в цілому не викликає підозри, на відміну від мови багатьох відомих фальсифікацій ЗО—40-х років XIX ст., що рясніли гапаксами (гапакси — словотвори або форми слів, що вживаються тільки в даній пам'ятці, яких немає в жодному іншому тексті, які взагалі невідомі в мові) та словами-монстрами (скаліченими до краю), які з'являлись у фальсифікатах тому, що їхні автори погано знали і народну мову, і народну поетику. Наприклад, згадуючи фальсифікат "Дума-оповість про морський похід старшого князя-поганина у християнську землю", М. Плісецький наводить такі приклади гапаксів і слів-монстрів: "військо насажувать", "волосяна даха", "бог Посвистач", "чайми", "крийма укривали" тощо.

До набагато пізніших джерел даного жанру належить уривок думи "Гайдамака Гнат Вітрогон і пан Боровський", в якій ідеться про ватажка одного з гайдамацьких загонів XVI11 ст.

Уривок цікавий тим, що містить певні історичні відомості про реальну історичну особу — гайдамака Вітрогона — мешканця села Мотовилівки, неподалік від Василькова. У його селі ніхто не знав, що він очолює загін гайдамаків, оскільки односельців у загоні не було. Добуті гроші Вітрогон роздавав бідним селянам. Урешті-решт гайдамака спіймали й четвертували у Білій Церкві. Пан Боровський — польський державний урядовець на Мотовилівщині, намагався обманути Вітрогона, обіцяючи йому волю, якщо той викаже своїх товаришів, але гайдамака не піддався на підступ і гідно пішов на смерть.

Дума засвідчує, що у другій половині XVIII ст. даний жанр ще був досить продуктивним. Вона перегукується з цінними відомостями документальних джерел XVIII ст. про співців-кобзарів у гайдамацьких загонах, з якими влада розправлялася так само жорстоко, як і з усіма гайдамаками.

Протягом XIX ст. співці-кобзарі в основному виконували та "удосконалювали" думи, що були створені у попередні віки. Найвідомішими з них були Остап Вересай, Архип Никоненко, Андрій Шут та ін. Проте на початку XX ст. відновилися спроби створення нових творів цього жанру. Зокрема, дума "На славній Україні", на думку дослідників, була створена спеціально до XII археологічного з'їзду, що відбувся у Харкові в 1902 p., з метою привернути увагу громадськості до фактів переслідувань кобзарства царською владою та поліцією. На відміну від дум попередніх часів, автором яких виступав власне народ, автором цієї думи був один із кращих тогочасних кобзарів Михайло Кравченко. Можливо, якусь участь у її створенні брали кобзарі Т. Пархоменко та П. Древченко. Михайло Кравченко був також автором двох історичних дум — "Чорна неділя в Сорочинцях" та "Сорочинська трагедія 1905 року", — в яких розповідалося про трагічні події грудня 1905 р. в селі Сорочинці на Полтавщині, де проживав кобзар. У думах описано розправу, яку вчинили над повсталими селянами каральні загони під проводом повітового справника Барабаша та члена Полтавської земської управи Філонова. Вони складені в дусі давньої традиційної поетики цього жанру, вирізняються точністю зображення історичних реалій, яскравістю образів.

У 1940 р., до 100-річчя виходу у світ першого видання Шевченкового "Кобзаря", група кобзарів створила велику думу-поему "Слава Кобзареві". Серед авторів цього твору були 1. Іванченко, П. Носач, Ф. Кушнерик, Є. Мов-чан та інші відомі кобзарі. У ньому використані поетичні засоби не лише думового жанру, а й народних пісень, а також певною мірою й билин.

Особливості форми думового твору зумовлені тим, що думи не співаються, а виконуються речитативом у супроводі музичного інструмента — бандури, кобзи або ліри. Дума не знає певної строфічної будови, вона розпадається на нерівні періоди, відповідно до ходу розповіді; кожен такий період становить закінчене синтаксичне ціле, дає завершену думку; вірш складається з нерівної довжини рядків ("Дума про трьох братів із Азова" має, наприклад, рядки від п'яти складів до двадцяти трьох); на відміну від подібної форми штучних віршів, вірш у думах добре римізований і рима відіграє в них велику роль (переважно дієслівна, якою об'єднується кілька рядків); музична мелодія різноманітна, відповідно до змісту. Кожен кобзар мав свій окремий варіант мелодії, під який виконував усі думи свого репертуару. Поетика дум у дечому нагадує сербський епос. Як і пісня, дума вживає паралелізми й антитематики; з рис, властивих стилістиці дум, слід виділити часте вживання подвійних синонімічних виразів (долом-долиною, плаче-ридає, біжить-підбігає). Думи широко використовують постійні епітети (бідна вдова, буйний вітер, сизий орел, сива зозуля, свята церква), причому герої утримують епітети при кожній згадці ("дівка-бранка, Маруся попівна Богуславка").

Вживання церковнослов'янських і складних слів наводило на думку про "книжне" походження дум, проте, з погляду Д. Чижевського, церковнослов'янський елемент був загальною ознакою мови XVI—XVII ст.; Ф. Колесса вважав це наслідком зближення кобзарського і лірницького репертуарів, унаслідок чого козацькі думи набули моралізаторських тенденцій та церковних ознак у мові. В думах зберігся великий пласт цінної історичної інформації, героїчна поезія українського народу, поезія суворого козацького життя. Козацькі думи мають вагу історичних документів, дуже важливих для висвітлення козацької доби української історії.

Історичні й політичні пісні тематикою і змістом близькі до дум, проте відрізняються від них своєю формою. На відміну від давньої речитативної, імпровізованої пісенної форми дум, що характеризується нерівноскладовістю віршованих рядків і невпорядкованістю пісенної строфи, в історичних піснях маємо ритмічно-упорядковану правильну строфу (найчастіше дворядкову — "Пісня про Нечая" та ін. — і чотирирядкову — "Пісня про Перебий носа"), в якій дається завершений образ, завершена думка. Мелодія пісні охоплює один куплет, повторюючись без змін у наступних куплетах. Рядки пісні більш-менш однакові, рима необов'язкова.

Історичні пісні, так само як і думи, образно змальовують історичне минуле українського народу, а своїм змістом охоплюють події від XVI ст. до найновіших часів. Найдавніші з них — це пісні про багатовікову боротьбу з татарами й турками (найвідоміші — "Пісня про Байду", про здобуття Варни 1605 р., про облогу Почаївського монастиря 1675 p.). Серед пісень про козацько-польську боротьбу найвизначніші: "Пісня про Хмельницького", про битви під Жовтими Водами 1648 р. та під Берестечком 1651 p., проклін Хмельницькому за татарський ясир 1653 р., про Нечая, Перебийноса, Морозенка, про зруйнування Січі, про знущання російських царів над козаками, про смерть козака в московській неволі ("Стоїть явір над водою"). До них примикають пісні, присвячені гайдамаччині — про Бондарівну, про Саву Чалого, Залізняка, Швачку та ін. Крім того, є ще велика група пісень, у яких змальовано козацький побут, стосунки козака з громадою, родиною й, особливо, милою дівчиною ("Ой, пущу я кониченька" та ін.).

Особливу групу історичних пісень складають пісні на соціальні теми, зокрема про соціальну боротьбу між окремими групами козацтва ("Ой, наступає та чорна хмара" та ін.). Багато пісень про панщину, про кривди та утиски сільського люду, про боротьбу народних мас. Найвідоміші з них — пісні про У. Кармелюка та О. Довбуша. Відкритим протестом проти кривди і несправедливості є славнозвісна пісня "Нема в світі правди". На думку М. Драгоманова, ця пісня складалася за часів панщини. Скасування панщини у Галичині (1848) та в Росії (1861) майже не відбилося у народних піснях. В усній словесності Західної України збереглася пам'ять про Кошута і мадярське повстання 1848 р., про окупацію Боснії Австрією. Є гуцульські і бойківські пісні про світову війну, про еміграцію до Америки й сезонну заробіткову еміграцію, що висвітлюють процес пролетаризації селянства.