Розділ 2. СТРУКТУРА ІСТОРИЧНОГО ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА

Важливе значення має порівняльно-історичний метод, суть якого полягає у порівнянні сфрагістичних пам'яток з даними історії, мистецтва та мовознавства. Цей метод застосовується при датуванні сфрагістичного матеріалу, встановленні його достовірності, визначенні осіб та урядових установ, які поставили печатки.

У ряді випадків застосовуються й інші методи, зокрема статистичний, який полягає у виявленні, групуванні і встановленні всієї суми фактів, що мають відношення до обраної теми дослідження, і картографічний, який стає у нагоді при дослідженні системи торговельних комунікацій, шляхів сполучень та інших історико-географічних проблем шляхом нанесення на карту місць сфрагістичних знахідок.

Поряд з історико-джерелознавчими методами дослідники використовують також методи природничих наук: хімічний, спектрального аналізу, фізичний.

Під час вивчення й аналізу сфрагістичних пам'яток їхні складові елементи розглядаються окремо, проте кінцевий результат має бути отриманий на основі сукупності даних, виявлених у процесі дослідження.

Отже, місце сфрагістики у структурі джерелознавства визначається тим, що вона вивчає широке, специфічне коло питань. Як продукт певної історичної епохи, певного суспільного устрою сфрагістичні пам'ятки відбивають характерні риси свого часу. Оскільки печатки завжди були необхідним атрибутом влади, в їхніх зображеннях та написах зосереджений великий потенціал історичної інформації про діяльність державних та правових інституцій, систему адміністративного управління, церковну ієрархію тощо. Сфрагістика, своєю чергою, тісно пов'язана з геральдикою, вексилологією, нумізматикою, фалеристикою та іншими спеціальними історичними дисциплінами, чиї здобутки мають важливе значення для соціально-економічного, політичного та культурного життя.

До другої групи відносяться дисципліни, що розробляють спеціальні методи роботи з джерелами. За своїм місцем у структурі джерелознавства вони тяжіють до логічного аспекту структурування, оскільки володіють спеціальними методами дослідження джерел. Серед них важливу роль відіграють текстологія, герменевтика, кліометрія, хронологія та ін. На прикладі останньої — науки про вимірювання часу — розглянемо їхнє місце у структурі джерелознавства. Хронологія вирішує комплекс завдань, серед яких — вивчення систем літочислення різних народів в історичному розвитку та встановлення співвідношення між ними, розробка методики переведення дат різних календарних систем на сучасну систему літочислення, визначення й уточнення дат окремих історичних джерел і подій.

Як наукова дисципліна хронологія бере свій початок у XVI ст., хоча потреба вимірювати час виникла у глибоку давнину. Вже первісні люди фіксували послідовно повторювані явища природи: зміну дня і ночі, фаз місяця, пір року. Розробкою питань хронології займалися у найдавніші часи в Єгипті, Месопотамії, Китаї. Величезний внесок у розвиток хронології зробив олександрійський астроном Созіген (І ст. до н. е.), який розробив варіант календаря, що дістав назву юліанського і ліг в основу сучасного літочислення.

Нова календарна система була запроваджена у 1582 р. Вона дістала назву григоріанської, оскільки ініціатором її проведення був папа Римський Григорій XIII. Необхідність її застосування обґрунтував французький вчений Ж. Скалігер у своїй розробці "Нова праця про поліпшення лічби часу" (1583 p.). Однією з ранніх хронологічних праць на Русі були "Хронологічні статті" Кирика Новгородця, в яких розкривалися такі поняття, як тривалість року, початкова точка відліку часу (тобто ера), поділ року на місяці, тижні та ін. Високого рівня розвитку ця наука досягла наприкінці XIX — на початку XX ст. Саме в цей період німецькими вченими Х.-Л. Іделером та Ф. Гінзелем були розроблені її теоретичні засади, опубліковані довідники, таблиці, формули та інші засоби для перекладу дат, визначення днів тижня і перехідних свят10. В Україні розвиток хронології як самостійної науки припадає на XX ст. Об'єктом дослідження вітчизняних учених (С. Заремба, О. Мацюк, В. Стрельський, П. Титаренко та ін.) були проблеми, пов'язані з визначенням календарних систем, у тому числі й народних календарів, календарних реформ та стилів, уточнення дат за астрономічними явищами, переведення дат на сучасне літочислення тощо. Досліди вчених зумовили появу джерелознавчих розробок з використанням матеріалу з хронології та застосуванням спеціальних методів опрацювання окремих джерел, уточнення багатьох дат і подій, зокрема особливостей та наслідків проведення календарних реформ, технології визначення свят, пасхалій тощо.

Зазначимо, що поділ комплексу СІД як структурних одиниць джерелознавства на дві групи, звичайно, є умовним. Проте він дістав поширення у сучасній історичній науці і підтверджується дослідницькою практикою 11.

Підсумовуючи наш розгляд процесу структуризації історичного джерелознавства як комплексної системи знань і спеціальної галузі історичної науки, зазначимо, що виділення підсистем за логічним, предметним, функціональним та субдисциплінарними аспектами зумовлене основними напрямами й етапами дослідження, особливостями окремих груп джерел. Структурні зрізи системи являють собою не тільки поетапний процес роботи з джерелами (функціональний аспект), ай проблемно-тематичний (предметний аспект), теоретико-методологічний (логічний аспект) та субдисциплінарний, які виступають окремими елементами структурно поділеного, але тісно пов'язаного цілого.

Пошуки досконалого структурування історичного джерелознавства продовжуються. Вони стимулюють нові теоретичні дослідження і розширюють спектр проблем, вирішення яких є справою майбутнього. Необхідно знайти оптимальне співвідношення теорії і практики джерелознавства, що загалом сприятиме збагаченню джерельної бази і кращому використанню джерельної інформації. Аналіз внутрішньої структури сприяє глибшому усвідомленню завдань історичного джерелознавства, його можливостей як спеціальної галузі історичної науки, теорії і практики дослідження й використання джерел.

Завдання та запитання для самоконтролю

1. Обґрунтуйте поняття "структура джерелознавства", вкажіть на його значення.

2. Назвіть основні компоненти історичного джерелознавства.

3. Хто з істориків досліджував проблеми структуризації джерелознавства?

4. Вкажіть основні спеціальні дисципліни, котрі безпосередньо вивчають джерело. Як вони взаємодіють з джерелознавством?

5. Складіть структурну схему історичного джерелознавства з урахуванням проблематики вашої курсової роботи.

Бібліографічні посилання

1. Григорьева И. В. Источниковедение новой и новейшей истории стран Европы и Америки. Москва, 1984. С. 8.

2. Варшавчик М. Я. Джерелознавство історичне //Джерелознавство історії України. Довідник. Київ, 1998. С. 37—40; Ковальченко И. Д. Исторический источник в свете учения об информации //Актуальные проблемы источниковедения истории СССР, специальных исторических дисциплин и их преподавание в вузах. Москва, 1979. С. 31—46; Медушевская О. М. Теоретические проблемы источниковедения. Москва, 1977; Проншшейн А. 77. Методика исторического источниковедения. Ростов-на-Дону, 1976; Пушкарев Л. Н. Классификация русских письменных источников по отечественной истории. Москва, 1973; Стрельский В. И. Теория и методика источниковедения истории СССР. Киев, 1976; Фарсобин В. В. Источниковедение и его метод. Москва, 1983.