Альтернативний підхід для розрахунку рівня автономних інвестицій запропонував В. Креллє у своїй "гіпотезі прибутку", спираючись при цьому на попередні економіко-теоретичні розробки, і насамперед, на теорію К.Маркса.
На думку Креллє, розглянутий принцип акселератора є ніщо інше, як "дуже спеціалізована версія розповсюдженого погляду, відповідно до якого обсяг інвестицій визначається чеканнями фірми в одержанні прибутку визначеного рівня, тому що коливання в цих чеканнях викликають коливання в розмірах інвестиційних витрат". Здійснення збуту в максимально можливому обсязі є при цьому лише одним із факторів, що визначають чекання фірми щодо можливого прибутку. Ціна, що хочуть одержати за реалізований товар, а також витрати на його виробництво, поряд з обсягом збуту, визначають рівень прибутку фірми. Якщо припустити, що чекання щодо майбутніх обсягів виробництва орієнтуються на колишні тенденції в розвитку виробничого процесу, а очікування щодо майбутніх цін і майбутніх виробничих витрат відбивають колишні тенденції в розвитку цін та витрат, то аналогічна залежність буде справедлива і для очікування щодо майбутніх прибутків. Взявши до уваги гіпотезу максимізації прибутку в такій формі, припускаємо, що детермінантами автономних інвестицій будуть поточний обсяг прибутку фірми й тенденції, що мали місце в розвитку величини прибутку фірми в минулих періодах.
Міркування Креллє побудовані на теорії раціональних очікувань, основоположниками якої стали Р. Лукас, Т.Дж. Сарджент і Н. Уоллєс, які стверджували, що економічні агенти формують свої очікування на основі наявної в їхньому розпорядженні господарської інформації. Це не значить, що очікування не бувають помилковими – прогнозування не є досконалим, оскільки економіка піддається випадковим непередбаченим подіям, проте це означає, що ймовірний розподіл суб'єктивних чекань завжди буде мати те ж середнє значення, що й об'єктивний розподіл.
Можливі два пояснення того, чому отримані прибутки впливають на рішення підприємства щодо інвестування. З одного боку, величину прибутку поточного і минулих періодів можна розглядати як міру для очікуваних у майбутньому прибутків, від яких залежить нинішній інвестиційний стан: якщо на даний час підприємство має достатній прибуток й очікує одержати таку ж його величину протягом наступних п'яти років, то воно може взяти банківський кредит на певний період для здійснення інвестиційного проекту, будучи впевненим у погашенні кредиту у визначенні строки. З іншого боку, власний прибуток підприємства теж виступає найважливішим джерелом фінансування інвестиційних проектів.
Якщо очікувані прибутки утворяться шляхом екстраполяції вже отриманих обсягів прибутку , що є визначальними для розрахунку оптимальної величини капіталу, то формально гіпотезу прибутку можна представити в такому вигляді за формулою (5.31):
(5.31)
де – фактор, що враховує вплив отриманих у минулих періодах прибутків.
Отже, одержуємо таку формулу визначення потреби в інвестиціях:
(5.32)
де – коефіцієнт кореляції між розмірами минулих прибутків і величиною поточних інвестицій.
Прогнозування потреби інвестиційних ресурсів передбачає вибір раціональних форм залучення капіталу, в результаті приймаються рішення нарощувати власний капітал чи залучати позиковий.
Якщо проаналізувати структуру джерел фінансування, то виявиться, що в світовій практиці найбільш суттєву роль серед зовнішніх запозичень відіграють: залучення акціонерного капіталу; випуск облігацій; позики.
Одним із найкоротших шляхів залучення інших інвесторів є емісія цінних паперів, що дозволяє сформувати початковий капітал. Але це не завжди можливо, особливо якщо врахувати факт, що сільське господарство в Україні є менш інвестиційно привабливим порівняно з іншими галузями економіки. Крім того, сільське господарство – це кредите містка галузь, в якій існує сезонний розрив між вкладанням оборотного капіталу й отриманням доходів, спеціально тримати тривалий час значні кошти для покриття сезонних витрат є економічно необгрунтованим. Тому сільське господарство не може ефективно розвиватися без додаткових фінансових ресурсів, насамперед у вигляді кредитів.
Для залучення інвестицій через ринок позичкових капіталів потрібно вивчити та проаналізувати ціни на такий капітал, які відображаються у відсоткових ставках.
Аналізу підлягають, насамперед, такі відсоткові ставки: реальна; базова; бар'єрна; внутрішня корма дохідності; з урахуванням очікуваного рівня інфляції; вільна від ризику.
Реальна відсоткова ставка для будь-яких вкладень – це ставка на майбутній період, і в момент інвестування вона невідома. Проте ця ставка "віддзеркалює" нормальний розвиток економіки.
Базовою відсотковою ставкою вважається найнижча ставка комерційних банків, яку вони призначають для своїх найнадійніших клієнтів.
Бар'єрна ставка розраховується інвестором як мінімальна норма доходу, яку він прагне одержати від усіх нових інвестицій. За умови, якщо норма доходу вкладених інвестицій є нижчою від бар'єрної ставки, немає сенсу робити інвестиції, оскільки вони тільки покривають витрати і видатки.
Внутрішня норма дохідності (IRR) – це норма прибутку від конкретних інвестицій у вигляді дисконтної ставки, за якою майбутня вартість грошових потоків приводиться до теперішньої вартості інвестицій, вона враховує чинники ризику, фінансово-кредитні пільги та інші умови. Це мінімально припустима норма дохідності проекту, яка влаштовує інвестора.
В окремих випадках для втримання інвестиційної активності і вилучення вільних грошових коштів з обігу внутрішня норма дохідності може бути значно підвищена. За стабільної економіки ця ставка дещо вища за ставку за державними цінними паперами.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Аналіз інвестиційних проектів» автора Давиденко Н.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Прогнозування потреби в інвестиційних ресурсах“ на сторінці 4. Приємного читання.
