Розділ «4.5. Системи обробітку ґрунту під культури польових сівозмін»

Перший міжрядний обробіток посівів рицини і соняшнику в південних районах проводять на глибину 10-12 см. Глибину наступних обробітків зменшують, щоб не пошкодити коренів, які залягають близько до поверхні ґрунту. Глибина другого міжрядного обробітку становить не більше ніж 8 см, а третього і наступних (якщо їх будуть проводити) - 4-6 см.

Першу культивацію міжрядь сої необхідно починати при утворенні рядків, але не пізніше від розгортання першого трійчастого листка. Її здійснюють культиваторами з набором полільних однобічних і стрілчастих лап. Другу культивацію міжрядь проводять через 8-10 днів після першої на глибину 5-6 см полільними однобічними лапами з установкою просапних борінок. Міжряддя посівів ріпака та гірчиці обробляють на глибину 4-5 та 6-7 см.

Бур'яни в захисних зонах рядків олійних культур знищують при першій культивації прополювальними борінками КРН-38. Для того щоб мати можливість кілька разів боронувати посіви незалежно від розмірів рослин, використовують спеціальні прополювальні борінки, які мають високі (35-40 см) зуби, виготовлені з пружинної сталі, і відповідно високо розміщену над рівнем ґрунту раму. Для розпушування ґрунту на глибину до 7 см включно слід застосовувати стрілчасті лапи та лапи-бритви, а при обробітку на глибину понад 7 см - долота, з відповідними захисними зонами в рядках.

Підгортають рослини просапних культур з одночасним розпушуванням верхнього шару ґрунту. При підгортанні картоплі нижня частина стебел з усіх боків присипається ґрунтом, що за наявності достатньої кількості вологи сприяє утворенню сто-лонів. У посушливі роки багаторазове підгортання картоплі шкідливе, оскільки воно призводить до збільшення випаровування вологи із розпушеного ґрунту.

4.5.3. Обробіток ґрунту під озимі культури

Обробіток ґрунту в чистому пару

Головна мета обробітку ґрунту в чистому пару - збільшення запасу вологи та її збереження, а також очищення орного шару від насіння та вегетативних органів розмноження бур'янів.

Великий сталий запас води тут потрібний не тільки для гарантованого одержання сходів і нормального росту та розвитку озимих, а й для забезпечення високих урожаїв наступної дуже вимогливої культури - цукрових буряків.

Ефективність обробітку в пару залежить від типу й окультуреності ґрунту, рівня його родючості, ступеня розвитку ерозії тощо. Проте за будь-яких умов слід дотримуватися таких правил: пар обробляти не глибше і не частіше, ніж потрібно. І тільки за сприятливого зволоження на ґрунтах, схильних до ерозії, здійснювати обробіток із збереженням на поверхні післяжнивних решток, змінювати глибину розпушення влітку; запобігати ущільненню ґрунту, наскільки це можливо.

Пар - найбільш ерозійно небезпечний попередник озимої пшениці. У разі недотримання на ньому протиерозійної агротехніки інтенсивність вітрової ерозії може досягти 2,5-3,5, а іноді 15 т/га за 1 год. На схилах пологістю понад 1° з поверхні чистого пару за рік стікає до 350 м3/га талих і дощових вод на півдні і до 700 м3/га на півночі Степу. Залежно від стану ґрунту, крутості схилу, умов сніготанення, інтенсивності злив тощо з водним стоком зноситься від 1,6-12,5 до 40-120 т/га ґрунту і марно втрачається до 15% внесених добрив. Головним показником, який визначає ерозійну стійкість ґрунтів, є грудочкуватість або вміст у загальній масі верхнього (0-5 см) шару агрегатів розміром понад 1 мм. Якщо їх менше 55-60%, то така поверхня ґрунту ерозійно нестійка.

Після основного обробітку грудочкуватість верхнього шару чорноземів і каштанових ґрунтів становить 60-80%. У кінці зими й рано навесні під впливом змін погоди (промерзання, відтавання, зволоження, висушування) агрегати ґрунту швидко руйнуються до ерозійно небезпечних розмірів. Грудочкуватість знижується до 3040%. За таких умов для запобігання видуванню ґрунту на його поверхні має бути не менше як 200 шт./м2 стерні колосових завдовжки 18-20 см або 12-15 шт./м2 відрізків стебел соняшнику чи кукурудзи.

Стійкість ґрунту проти водної ерозії в пару визначається більш складним комплексом ознак і залежить насамперед від його гранулометричного складу й структурного стану. Найстійкіші проти водної ерозії чорноземи високогумусні з нещільною будовою, з водотривкою грудочкувато-зернистою структурою, високим вмістом у вбирному комплексі катіонів кальцію. Такі ґрунти під час злив не набухають і не розпливаються, а після них не утворюють кірки, зберігають високу водопроникність і не піддаються ерозії на схилах навіть при зливах інтенсивністю 2-2,5 мм/хв.

До легкоеродованих належать піщані й супіщані чорноземи і каштанові ґрунти, більшість із яких слабооструктурені, з неглибоким гумусовим горизонтом. Малі дощі вони добре вбирають, тому поверхневий стік і змив відсутні або незначні і, навпаки, при сильних зливах легкі ґрунти не встигають вбирати воду, насичуються нею і через незначну зв'язність зносяться з водою по схилу.

Догляд за паром має забезпечувати високий протиерозійний фон -втрати гумусу від ерозії не повинні перевищувати на чорноземі звичайному 5-6 т/га, чорноземі південному - 4-5, каштанових ґрунтах - 3-4 т/га; мінімальна вологість ґрунту перед сівбою на глибині згортання насіння на легких суглинках повинна становити 13%, середніх - 15, важких - 18, легких - 21, важких - 23%. Цього досягають шляхом збереження рослинних решток у вигляді мульчі (проективне вкриття ґрунту 50-80%), створення вирівняної поверхні (гребенястість ґрунту не більше ± 2 см), оптимізаці-єю будови і структурного стану посівного шару. Об'ємна маса чорноземів звичайних повинна становити 1,05-1,10 г/см3, вміст водотривких агрегатів розміром 0,25-10 мм понад 60%, чорноземів південних відповідно 1,10-1,15 г/см3 і 55-60%; каштанових ґрунтів - 1,10-1,20 г/см3 і 50-55%.

Основний обробіток має забезпечити нагромадження запасів доступної вологи в метровому шарі ґрунту: на чорноземі звичайному - 150-170 мм, чорноземі південному - 140-150, каштанових ґрунтах - 125-135 мм запобігти видуванню й змиву орного шару. Цього досягають підвищенням вологоємкості й водопроникності важких та дегуміфікованих ґрунтів (розущільнювальний обробіток і щілювання); створення протиерозійних мульчівних екранів, які забезпечують проективне вкриття поверхні на важких ґрунтах не менше 60%, середніх - 80, легких - 100%; оструктуренням верхнього шару ґрунту (вміст водотривких агрегатів на чорноземах звичайних 4550%, південних - 35-45, каштанових ґрунтах - 30-35%).

Слід зазначити, що формування ерозійностійких грудочок розміром 1-10 мм за допомогою обробітку краще досягається на глинистих і суглинкових ґрунтах. Не здатні створювати стійких зв'язків грудочок, які запобігають негативній дії ерозії, чорноземи, каштанові ґрунти легкого гранулометричного складу, тому їх можна захистити тільки за допомогою післяжнивних решток і мульчування поверхні. За строками основного обробітку ґрунту чисті пари поділяють на чорні та ранні. Чорний пар - це чистий пар, обробіток якого починають восени слідом за збиранням попередника. Ранній пар - це чистий пар основний обробіток якого починають навесні наступного року. З агрономічної точки зору основним повинен бути чорний пар як більш ефективний ніж ранній.

Основний обробіток чорного пару. Чистий пар найчастіше розміщують після соняшнику, а в Степу - ще й після стерньових попередників сорго і суданської трави.

Після збирання соняшнику проводиться дискування лущильниками ЛДГ-15, ЛДГ-20 або важкими дисковими боронами ДМТ-6, ТДБ-5Х, БДВ-6,5, БДВ-6, БДТ-7, БД-10 в одному або двох напрямках на глибину 8-12 см. Після внесення органічних і мінеральних добрив проводять оранку на 25-27 см. Найкраще для цього застосовувати оборотні плуги вітчизняного або іноземного виробництва (ПОН-5-40, ППО-4-40, ППО-5-40, ППО-7-40, "Варі-Діамант-160" ті ін.), які не утворюють звальних гребенів і розвальних борозен і найбільш якісно заробляють добрива й післязбиральні рештки. Якщо гній у чорний пар не вноситься, то, за даними кафедри землеробства ХНАУ ім. В. В. Докучаєва, замість оранки доцільно застосовувати глибокий (на 25-27 см) безпо-лицевий обробіток чизелями (ПЧ-2,5; АПЧ-4,5; АПЧ-2,5) або плоскорізами (КПГ-250А, КПГ-2-150, КПГ-2,2). Дослідженнями останніх років доведена висока ефективність застосування мілкого (до 12-14 см) безполицевого обробітку комбінованими агрегатами (Агро-3; КПЧ-4,3; КР-4,5; ЛКШ-5,6; АКП-5; "Резидент;" "Європак-6000") або культиваторами (КПЭ-3,8; КРГ-5; КПЭ-6М; КР-4,5; "НогесЬ" та ін.). На схилах ефективним ґрунтозахисним та вологонакопичувальним заходом є глибоке щілювання щілювача-ми ЩРП-3-70; ЩП-000, ЩН-2-140 на глибину 40-50 см з відстанню через 6-8 м, яка проводиться перед замерзанням ґрунту. Цей захід забезпечує підвищення швидкості водопроникнення ґрунту в 2,5-3,0 рази та зниження в 2-3 рази поверхневого стікання талих вод навесні. При цьому за зимово-весняний період у півтораметровому шарі ґрунту накопичується додатково до 300 м3 вологи на 1 га поля, за рахунок чого на 3-4 ц/га підвищується врожайність озимої пшениці.

Після стерньових попередників проводиться лущення стерні дисковими лущильниками або важкими дисковими боронами. Проведене впоперек схилу, воно створює такий мікрорельєф поверхні ґрунту, який сприяє вбиранню води під час злив. За умов недостатнього зволоження агротехнічні вимоги до лущення повніше задовольняють протиерозійні культиватори і плоскорізи. Порівняно з дисковими боронами і лущильниками вони забезпечують більший діапазон глибини обробітку, повніше підрізують багаторічні бур'яни, менше розпорошують ґрунт і сприяють кращому зберіганню вологи. Протиерозійні культиватори і плоскорізи зберігають на поверхні поля до 70% стерні, яка, прикриваючи ґрунт, у 3-5 разів знижує руйнівну силу дощу, запобігає утворенню ґрунтової кірки після злив.

На полях, засмічених коренепаростковими бур'янами, після рано зібраних стерньових культур перший раз лущать на глибину 8-10 см, вдруге - після відростання розеток бур'янів на 2-3 см глибше. За результативністю боротьби з багаторічними бур'янами протиерозійні знаряддя КПШ-5, КПШ-9, ОПТ-3-5, КТС-10-1 тощо не поступаються лемішним лущильникам ППЛ-10-25 і разом з тим переважають їх у 1,5-2 рази за продуктивністю.