Розділ «3.3.9. Проектування, впровадження і освоєння сівозмін»

Виконання плану освоєння сівозмін необхідно систематично контролювати, перевіряючи фактичне розміщення посівів на полях по закінченні сівби навесні, влітку і восени, з плановим розміщенням сільськогосподарських культур і парів.

Якщо розміщення посівів частково змінене, то в план потрібно внести поправки не тільки на цей рік, а й на наступні. Так само ж перевіряють виконання технології.

Розробивши план освоєння запроектованої сівозміни, складають план розміщення культур на полях протягом ротації. План розміщення сільськогосподарських культур та пару на полях і за роками на період ротації сівозміни записують у ротаційну таблицю.

У перший рік ротації культури розміщують на полях так само, як і в рік освоєння сівозміни (відповідно до таблиці переходу), а в наступні роки - згідно з їх чергуванням, передбаченим схемою.

Контроль за дотриманням сівозмін слід здійснювати після їхнього освоєння. Порівнюють фактичне розміщення культур із запланованим згідно з ротаційною таблицею. При щорічному вирощуванні культур в освоєній сівозміні можливі відхилення від установленого чергування культур. Поряд з невиправданими порушеннями проекту можуть бути і необхідні зміни, внесення яких зумовлює практика. Найчастіше зміни в сівозмінах зумовлюються потребою пересівання озимих культур та багаторічних трав у несприятливі роки. Щоб запобігти цьому, слід правильно підбирати культури для пересівання, враховуючи особливості вирощуваних після них культур. Наприклад, якщо на полі, де озимі загинули, наступного року планується вирощувати цукрові буряки, то для пересівання підбирають зернову культуру, яка була б добрим попередником буряків (горох, ячмінь). Багаторічні трави, що випали, можна пересівати вико-горохо-вівсяними сумішками, горохом, кукурудзою (чисті посіви чи в сумішці з іншими культурами) на зелену масу або ранній силос, тобто тими культурами, які вважаються добрими попередниками озимих.

Оскільки зміна в розміщенні культур на полях сівозміни в одному році впливає й на наступні роки, необхідно так само, як і в період освоєння, два рази за рік порівнювати фактичне розміщення посівів з установленим згідно з проектом сівозмін. У випадку будь-яких розходжень потрібно вносити поправки.

Якщо цього не зробити, то допущені одного разу відхилення від плану розміщення культур призведуть до значних змін і порушення сівозміни. Так само перевіряють виконання встановленої технології для кожної культури і вносять необхідні поправки, викликані змінами в розміщенні культур або іншими причинами. Одночасно удосконалюють і сам план згідно з новими досягненнями науки і передового досвіду.

Документація. Складання проекту, впровадження, освоєння і дотримання сівозмін оформляють рядом документів. До них належать агроекономічне обґрунтування проекту, ілюміновані креслення виробничих і орендованих ділянок (при необхідності), ілюміноване оглядове креслення, протоколи про розгляд і затвердження проекту, акт про перенесення проекту в натуру.

Агроекономічне обґрунтування містить усі розрахунки, покладені в основу проекту. У складанні цього документа, крім співробітників проектної організації, беруть участь усі спеціалісти господарства. До проекту внутрішньогосподарського землевпорядкування прикладають пояснювальну записку.

Впроваджені сівозміни заносять у книгу реєстрації сівозмін. До неї включають основні відомості із агроекономічного обґрунтування: кількість і площу сівозмін за типами, чергування сільськогосподарських культур у кожній з них, посівні площі кожної культури на рік освоєння сівозмін, плани організації або розширення садів, виноградників, культурних пасовищ і сіножатей, меліоративні та ґрунтозахисні заходи.

Відповідальність за своєчасне і правильне ведення книги покладена на головного агронома районного управління сільського господарства. Він, а також головний інженер-землевпорядник зобов'язані періодично перевіряти стан сівозмін у господарствах району.

Освоєння сівозмін документується актами і журналами перевірки в книзі Історії полів. Із акту результати перевірки переносять у спеціальні журнали для звіту освоєння сівозмін.

Книга Історії полів - основний документ, який висвітлює всі заходи щодо підвищення родючості ґрунту та урожайності сільськогосподарських культур як у період освоєння сівозміни, так і в наступні роки. Її ведуть у кожному підрозділі господарства, яке має окрему сівозміну. При невеликих розмірах землекористування обмежуються однією книгою на всі підрозділи господарства.

У книзі Історії полів має бути дві частини: загальна по всій сівозміні та по кожному полю.

У загальній частині записують схему прийнятої сівозміни і перехідну таблицю, запроектовану систему обробітку ґрунту й удобрення в сівозміні, систему меліоративних заходів. У цій частині слід також мати карту ґрунтів і карту забур'яненості полів (останню на основі щорічних обстежень потрібно систематично поновлювати), і дані обліку поширення шкідників та збудників хвороб (також поновлюються щороку). На карті ґрунтів, на основі ґрунтових і агрохімічних досліджень, слід мати відомості про глибину орного шару, гранулометричний склад, кислотність і вміст поживних речовин у доступних формах. Агрохімічні дослідження ґрунтів треба повторювати через кожні п'ять років.

У другій частині книги Історії полів на сторінках, відведених для кожного поля, щороку записують відомості про культури, які були висіяні на кожному полі, і їх урожайність та в хронологічному порядку відомості про всі проведені заходи обробітку ґрунту із зазначенням якості й часу проведення кожної роботи, поливи (в зрошуваному господарстві), про наявність шкідників і збудників хвороб, про види, норми і строки внесення добрив, хімічних засобів захисту рослин.

Важливість книги Історії полів зумовлюється такими причинами. По-перше, вона вкрай необхідна для поточного і перспективного планування сільськогосподарського виробництва: розміщення культур після попередників, правильного планування агрозаходів на окремих полях сівозміни і складання технологічних карт, оскільки при цьому треба враховувати фактичне розміщення культур, виконання агрозаходів, внесення добрив, пестицидів у попередні роки. Без точних записів установити це, особливо у великому господарстві, неможливо. По-друге, у книзі буде зібраний величезний виробничий досвід щодо ефективності окремих агрозаходів, які застосовуватимуться при уточненні системи агротехніки в даному господарстві. Матеріал з книги Історії полів може бути використаний для агротехнічного навчання працівників господарства. Окремий журнал треба мати для обліку виробничого досвіду.

Книга Історії полів та інші матеріали щодо обліку земель і системи агротехніки в господарстві допоможе встановити порядок, без якого в сучасних умовах не можна вести висококультурного інтенсивного землеробства.

Об'єктивні й своєчасні записи дають можливість аналізувати прийняту технологію, оцінювати досягнутий прогрес у культурі землеробства, виявляти й усувати недоліки, повніше використовувати наявні резерви підвищення родючості ґрунту й продуктивності кожного поля. За ведення книги Історії полів відповідає головний (старший) агроном господарства.

Слід нагадати, що вперше не тільки в Росії, а й у світовому землеробстві книгу Історії полів запровадив батько російської агрономії А. Т. Болотов, якому належать крилаті слова: "Немає поганої землі, а є погані господарі". Це він у своїй праці "Наказ до управителя" (за неї в 1770 р. Вільне економічне товариство нагородило його першою золотою медаллю) пропонує в "Примірній формі польового економічного зошита" записувати місцезнаходження, характеристику і особливості кожного поля, а в спеціальну таблицю заносити за роками детально всі агротехнічні заходи щодо кожного поля, продуктивність сільськогосподарських культур, прізвища виконавців усіх робіт з догляду за культурами і збирання врожаю.