Розділ «Глава 7. ГІДРОСФЕРА»

Надпластові води відрізняються від верховодки більш значним поширенням і достатньою вираженістю в усі сезони року. Широко використовується для питних цілей.

Міжпластові води знаходяться у водоносних шарах між двома водотривкими шарами. За характером напору ці води поділяються на безнапірні і напірні. Останні називають артезіанськими (походить від назви провінції у Франції Артезіа, де вони вперше були описані). Вони найчастіше приурочені до шарів, що синклінально залягають (тобто вигнуті донизу) і тому знаходяться під постійним тиском. Якщо в цьому місці пробурити свердловину, то вода сама буде виливатися або навіть фонтанувати. Структури, що включають декілька горизонтів артезіанських вод, називають артезіанськими басейнами. Вони нерідко займають значні площі. Так, площа Московського артезіанського басейну становить 300 тис. км2, а Дніпровсько-донецького — 350 тис. км2. Найбільшим у світі є Західносибірський артезіанський басейн площею 3 млн км2. Великі артезіанські басейни відкриті на території Австралії і навіть на півночі найбільшої пустелі світу — Сахари. Артезіанські води у верхніх пластах земної кори, як правило, прісні і дуже чисті, тому вони широко використовуються для водопостачання міст і сіл та для зрошення.

Артезіанські води в деяких випадках мають високу температуру. Води, що мають температуру 37—42 °С, називають термальними, більше 42 °С — гарячими. Гарячі підземні води знаходять все більше застосування при опаленні житлових будинків, виробництві електроенергії. Дармове природне тепло вод уже частково використовується в Ісландії, на Камчатці. Не виключено, що і термальні води Закарпаття теж скоро розширять сферу свого практичного застосування.

Підземні води, які виявляють бальнеологічний вплив на організм людини, називають мінеральними. Вони поділяються на вуглекислі (такими є, наприклад, кавказькі боржомі, нарзан); сульфідні або сірководневі (наприклад, води Мацести); залізисті і миш'яковисті, (мінеральні води Кавказу, Закарпаття, Уралу та інші), а також бромисті і йодисті; води з великим вмістом органічних речовин (води Трускавця і Східниці); радонові води (Немирів, П'ятигорськ, Цхалтубо) та ін.

Прісні підземні води мають дуже важливе господарське значення. Вони належать до тих природних ресурсів, від яких залежить життя населення земної кулі, їх використовують для водопостачання населених пунктів, в сільському господарстві і промисловості. Неоціненну роль ці води відіграють в живленні різноманітного рослинного світу, вони незамінні як джерело пиття для всього живого на нашій планеті. Роль води в ґрунті академік Г.М. Висоцький (1962 р.) порівнював з роллю крові в живому організмі. З цим визначенням не можна не погодитися.

7.9. Болота

Болота — це надмірно зволожені із застійним водним режимом ділянки землі, на яких відбувається нагромадження органічної речовини у вигляді нерозкладаних решток рослинності. До боліт належать торфовища, заболочені ліси, луки, ділянки тундри та інші перезволожені землі.

Болота виникають, головним чином, у зв'язку із заболочуванням суші і шляхом заростання (заболочування) водойм.

Заболочування суші властиве природним регіонам земної кулі. Воно відбувається при надмірному зволоженні, сприятливих геоморфологічних умовах (в зниженнях і улоговинах рельєфу), які створюють передумови для застійного водного режиму і нагромадження органічної речовини.

Виділяють два основних типи заболочування суші: затоплення і підтоплення території. Затоплення території може бути викликане двома причинами. По-перше, переважанням опадів над випаровуванням в умовах слабкого дренажу ґрунтів. Так найчастіше утворюються болота в тропічних лісах і тундрі, інших природних зонах. По-друге, затопленням території поверхневими водами в умовах низовинного рельєфу прилеглої місцевості. Так утворюються болота на берегах рік, озер і морів. Підтоплення території звичайно пов'язане з підвищенням рівня ґрунтових вод, викликаного якими-небудь штучними заходами: спорудженням водосховищ і доріг, надмірним зрошенням тощо.

Заростання або заболочування водойм властиве в основному умовам помірного і теплого клімату. Воно зазвичай починається з берегів. На дні водойми відкладаються глинисті частинки, осідають рештки водних організмів, які в сукупності утворюють органічний мул — сапропель. Водойма міліє, в ній поселяються вищі рослини. Неповний розклад рослинних решток приводить до утворення торфу. Поступово водойма перетворюється в болото.

Болота поширені на Землі у різних природних зонах. Загальна площа боліт на земній кулі дорівнює 3,5 млн км2, або близько 2,4 % площі суші. В них зосереджено приблизно 12 тис. км3 води, або 0,03 % прісних вод гідросфери. Найбільш заболочені материки — Південна Америка і Євразія.

За комплексом геоморфологічних, гідрологічних і геоботанічних ознак болота поділяють на три типи: низинні, перехідні і верхові.

Низинні болота звичайно мають вигнуту або плоску поверхню, яка сприяє застійному характеру водного режиму. Утворюються вони в пониженнях рельєфу. До низинних боліт належать також заплавні і притерасові болота, болота в дельтах рік (так звані плавні з густими заростями очерету).

Найважливіші особливості низинних боліт зумовлені неглибоким заляганням рівня ґрунтових вод, переважанням у водному живленні поверхневих і ґрунтових вод — постачальників мінеральних біогенних речовин. Часто поблизу таких боліт знаходиться водойма або водотік. Характерною рисою низинних боліт є євтрофні рослини, вибагливі до мінеральних речовин. Серед таких рослин — вільха, береза, інколи ялина, осоки, очерет, рогоза.

Верхові болота живляться переважно атмосферними опадами, бідними на мінеральні біогенні речовини. Для верхових боліт характерні оліготрофні рослини, невибагливі до мінеральних речовин. Це перш за все сосна, вереск, сфагнові мохи. Утворюються верхові болота звичайно на вододілах, а також в інших місцях внаслідок еволюції низинних боліт.

Проміжне положення займають перехідні: болота з плоскою або слабовипуклою поверхнею і мезотрофною рослинністю (помірного мінерального живлення). Найбільш типові рослини таких боліт — береза, іноді сосна, осоки, сфагнові мохи.

Географія верхових боліт більш обмежена у порівнянні з низинними. Основна область їх поширення знаходиться в лісостепу і тайзі. Південніше вони зустрічаються рідше, а далі і зовсім зникають, оскільки мала вологість повітря і мінералізовані ґрунтові води перешкоджають розвиткові сфагнових мохів, характерних для верхових боліт. Вже на півдні зони мішаних лісів переважають перехідні болота.

У зонах з аридним і семиаридним кліматом зустрічаються лише невеликі плями низинних боліт, і то переважно по заплавах рік. Провідна роль серед перезволожених ґрунтів тут переходить до солончаків. Особливість солончаків — наявність у поверхневому шарі легкорозчинних солей (від 1 % і більше). Вони утворюються в результаті випаровування мінералізованих ґрунтових вод, які неглибоко залягають. Нині досить частими стали вторинні солончаки, які виникають на зрошуваних і недостатньо дренованих полях.

Рослинність солончаків бідна, але своєрідна. Тут можуть рости тільки галофіти — види, що пристосовані до засолених ґрунтів. Багато з них є сукулентами з м'ясистим стеблом і листям. Найчастіше тут ростуть солянки, солерос, сарсазан, сведа.