Розділ «Глава 7. ГІДРОСФЕРА»

Більшість озерних улоговин заповнена прісними водами. Деякі озера, як наприклад, Каспійське море, колись з'єднувалися з океаном, тому вони містять реліктову морську воду. Солоними є також деякі внутріконтинентальні озера, особливо в умовах сухого і жаркого клімату, що пояснюється сильним випаровуванням води або надходження з надр Землі розсолів і вод з підвищеною концентрацією солей.

Води озер за ступенем мінералізації поділяють на прісні із вмістом солей до 1 г/л, солонуваті — від 1 до 25 г/л, солоні — більше 25 г/л. Озера з солоною і солонуватою водою поширені в Казахстані, Прикаспії, на узбережжях Азовського і Чорного морів, на Західносибірській рівнині і в Забайкаллі. Є вони і на інших материках. Найбільш солоні озера світу — Велике Солоне (265,5 %) і Ельтон (291 %).

Озера мають різнобічне географічне значення. Вони впливають на клімат прилеглих районів. Розмір цього впливу визначається величиною водної поверхні. Випаровування з водної поверхні позначається на вологості повітря приозерного району. На берегах великих озер виникають рухи повітря з добовою періодичністю — бризи. Змінюється тепловий режим приозерної місцевості: літо тут в цілому дещо прохолодніше, а зима — трохи тепліша, ніж на більш віддаленій території. Озера досить часто є базисом ерозії для рік, які до них впадають. Зниження в озерах рівня води посилює ерозію в басейні ріки, а підвищення, навпаки, сповільнює її прояв. Таким чином, вплив озер на рельєф поширюється на значну відстань і помітно перевищує площу самого озера.

Режим і водність рік, які беруть початок з озер або протікають через них, менше залежать від особливостей в розподілі опадів за сезонами і роками. Інколи впливом озера обумовлено і везамерзання рік, хоча взимку над їх руслом "хрускотять" морози.

7.8. Підземні води

Уся вода, що залягає нижче земної поверхні, дна водойм та водотоків, називається підземною. Вона проникає в земну кору на глибину 12—14 км. Вода заповнює тріщини та пори у шарах гірських порід, а також є складовою частиною значної маси гірських порід і мінералів. Глибинна магма теж містить певну кількість води.

За походженням підземні води поділяють на інфільтраційні, седиментаційні, конденсаційні і магматичні.

Інфільтраційні води утворюються при інфільтрації (просочуванні) в ґрунт атмосферних опадів та інших поверхневих вод. Вони особливо поширені у верхніх горизонтах земної кори, де відбувається інтенсивний водообмін. До цього типу належать прісні підземні води, що використовуються для водопостачання.

Седиментаційні води утворюються в процесі осідання відкладів на дні водойм. Так, вологість морського мулу в придонних шарах досягає 80 %. Проте цей процес дуже повільний, до того ж при ущільненні морських відкладів вони втрачають значну кількість води.

Конденсаційні води утворюються при конденсації водяних парів у ґрунтах. Хоча вони мають обмежене значення, в окремих випадках, як наприклад, в пустелях, конденсаційним водам належить основна роль в поповненні підземних вод.

Магматичні води виділяються з остигаючих лав магми. Вперше їх охарактеризував у 1902 р. Б. Зюсс. Він назвав їх ювенільними (лат. juvenilis — юний). Питання про джерела магматичних вод е дискусійним. Вважають, що при русі магми до поверхні вона може поглинати води різного генезису.

Вода зустрічається в земній корі в твердому, рідкому і газоподібному станах. У вигляді льоду вона знаходиться в поверхневих шарах тільки тих районів планети, де середньорічні температури нижчі 0 °С. В основному вода знаходиться в надрах Землі в рідкому та газоподібному станах. Розрізняють декілька видів води в ґрунтах і гірських породах.

Кристалізаційна вода входить до складу кристалічних решіток мінералів. Прикладами можуть бути гіпс, лімоніт, мірабіліт.

Гігроскопічна вода охоплює дуже тонкою плівкою поверхню зерен мінералів, гірських порід, структурних агрегатів ґрунту. Утворюється шляхом осідання водяних парів з повітря і випаровується тільки при їх сильному нагріванні.

Плівкова вода утворює на поверхні зерен мінералів і продуктах вивітрювання гірських порід більш товстий шар, вода в ньому може переміщуватись під впливом молекулярних сил.

Капілярна вода займає тонкі пори розміром до 1 мм. Утримується в них силами поверхневого натягу, в цілому є малорухомою. Найбільш поширена в глинах, суглинках і супісках.

Гравітаційна вода заповнює великі пори розміром більше 1 мм. Вона здатна переміщатися від вище залягаючих горизонтів до нижчезалягаючих під впливом сили тяжіння. її ще називають вільною.

За умовами залягання підземні води поділяються на верховодку, ґрунтові, надпластові і міжпластові.

Верховодка — поверхневий шар. Відзначається малою товщиною (1—2 м) і значною мінливістю рівня, найкраще виражена великими лінзами над водотривкими або слабо водопроникними породами. В посушливий час може зникати повністю.

Ґрунтові води заповнюють пори і пустоти в ґрунтах і гірських породах. Вони знаходяться неглибоко від поверхні і меншою мірою залежать від кліматичних умов місцевості — температури, кількості атмосферних опадів. Ґрунтові води мають винятково важливе значення для забезпечення рослин вологою, використовуються для зрошення та в побуті.