Розділ «Глава 7. ГІДРОСФЕРА»

Моря у периферійних частинах океану, проникаючи в глибину суші, ізолюються від нього. Вони відрізняються будовою дна, солоністю і складом солей, температурними умовами, системою течій. Залежно від ступеня ізольованості від океану, особливостей гідрохімічного і гідрологічного режиму, деяких інших географічних ознак виділяють моря внутрішні, напіввідкриті, відкриті і міжострівні (С.В. Калесник, 1955 p.).

Внутрішні моря оточені майже з усіх боків сушею і з'єднуються з океаном або сусіднім морем однією або кількома протоками. Такими є, наприклад. Чорне, Азовське, Балтійське, Біле, Середземне, Червоне, Мармурове моря та ін.

Напіввідкриті моря лише частково обмежені материками і відокремлені від океану чи сусідніх морів півостровами або групами островів, підводні продовження яких перешкоджають вільному водообміну. До цієї групи належать моря Північне, Берингове, Охотське, Японське, Жовте, Східно-Китайсько, Південно-Китайське, Андаманське, Карибське та ін.

Відкриті моря розташовані по окраїнах материків і зберігають вільний зв'язок з океаном, тому відмінності між ними незначні. Такими є моря Баренцове, Карське, Лаптєвих, Східносибірське, Чукотське, Беллінсгаузена, Росса, Уеделла, Аравійське, Коралове та ін.

Міжострівні моря оточені тісним кільцем островів або острівних дуг. Від океану вони відрізняються власною системою течій, специфічною температурою, особливими видами риб і водоростей. Яскравими прикладами морів даного типу є Яванське, Сулавесі, Сулу, Банда, Філіппінське.

Чим більше ізольоване море від океану, тим індивідуальніше воно за своїми географічними ознаками, різними режимами і живими організмами.

7.4. Солоність і хімічний склад вод

В гідросфері зосереджена величезна кількість солей — приблизно 5 · 1016 т. Сіллю океанів можна було б вкрити всю поверхню планети шаром товщиною 45 м. Тверді речовини, розчиняючись у воді, розпадаються на іони. Тому морська вода — це іонний розчин із середнім її вмістом 35 %о (проміле). Це означає, що віл такої води міститься 35 г солей.

У морських водах виявлено щонайменше 67 різних хімічних елементів, але головними є хлор і натрій, в меншій кількості — іони сульфатів, магнію, кальцію, калію, двовуглекислих солей. Ці елементи надають воді специфічного гірко-солоного смаку.

Існує кілька можливих джерел солей. Частина солей була вимита з порід морського дна. Значна кількість надійшла внаслідок дегазації магми при її остиганні. Важливе значення має виніс солей з суші ріками. Тут слід зазначити, що сольовий склад води в ріках істотно відрізняється від складу морської води. Річкова вода характеризується переважанням карбонатів (80 %), а солоність її мізерна — в середньому близько 0,146 %.

Солоність води в океанах коливається від 33 до 37 %о, але переважно вона становить 34—35 %о. У поверхневому шарі солоність може зменшуватися під впливом випадання атмосферних опадів, притоку прісної води з суші, танення льоду. Збільшується ж солоність внаслідок випаровування або в результаті утворення льоду, майже позбавленого солей.

У розподілі солоності вод у відкритому океані спостерігаються певні закономірності. В екваторіальних широтах вона дещо понижена — поверхневі шари тут зазнають інтенсивної опріснювальної дії атмосферних опадів. У субтропічних і тропічних широтах солоність підвищена — тут випаровування переважає над опадами, а це збільшує концентрацію солей. У помірних широтах солоність близька до середньої. У високих широтах солоність знижується внаслідок танення морського льоду і стоку рік (в Північній півкулі).

Солоність морів залежить від тих самих факторів, що й солоність океанів, але змінюється в значно більших межах. Так, у Чорному морі вона становить 15—23 ‰, в Балтійському — 3—20, в Середземному — 39, а в Червоному досягає навіть 40— 42 ‰. У відкритих морях солоність майже така, як в океані, з яким вони межують.

І хоча кількість розчинених солей у водах морів може значно коливатися, але сольовий склад, співвідношення різних солей, що визначають їх солоність, скрізь на планеті однакова. Ця закономірність формулюється як властивість постійності сольового складу морських вод. Виняток становлять лише дуже опріснені води прибережних акваторій зі значним річним стоком.

З глибиною солоність води помітно змінюється тільки у верхніх шарах. В цілому для Світового океану можна констатувати деяке її підвищення з глибиною. При цьому хімічний склад води відзначається разючою постійністю. Вивчення давніх форм життя в океані показує, що склад води мало змінився за останні 600 млн років.

Крім солей, в морській водах завжди наявні гази. Найпоширенішими з них є азот, кисень і вуглекислота. Азот є в океані скрізь і майже в незмінній кількості. Кисень, який надходить безпосередньо з атмосфери та в результаті процесів фотосинтезу, необхідний для морських організмів і для розкладу органічної речовини. Вміст кисню і вуглекислоти регулюється температурою поверхні океану: при підвищенні температури вони виділяються в атмосферу, при зниженні поглинаються водою з атмосфери.

7.5. Циркуляція вод океаносфери

7.6. Ріки

Як помітив ще цар Соломон, ріки течуть до моря, але воно не переповнюється, хоч ріки течуть віками. Довго вчені не могли пояснити цю загадку, і лише вимірювання кількості дощових опадів і витрат у ріках, зроблені в XVII ст. Парро, Маріотті і Галлеєм, привели до створення концепції кругообігу води (А. Аллісон, Д. Палмер, 1984 p.).

Річний стік є важливою і найбільш зримою частиною водного балансу Землі. Щорічно в ріках земної кулі спливає 38,8 тис. км3 води. Величина стоку залежить від фізико-географічних умов території, і перш за все від співвідношення опадів і випаровування, форми опадів, рельєфу, наявності лісів і боліт. У забезпеченні постійності стоку рік дуже велику роль відіграє ґрунтовий стік. Усі зазначені фактори створюють досить строкату картину в розподілі річного стоку на окремих материках або регіонах. Так, річний стік однієї лише р. Амазонки у її нижній течії становить 6930 км3. Цієї води вистачило б для 130 таких рік, як Дніпро.