Розділ «Глава 2. ЩО І ЯК ВИВЧАЄ СУЧАСНА ФІЗИЧНА ГЕОГРАФІЯ»

2.1. Система географічної науки

Географія — наука, що зародилася в сиву давнину. Уже багато століть вона описує природу, населення і господарство різних регіонів і Землі в цілому. Тепер це вже не єдина наука, а ціла система природничих і суспільних наук. Всі вони в сукупності глибоко досліджують будову географічної оболонки нашої планети, її складових компонентів, вивчають причини розвитку тих чи інших природних явищ і процесів, аналізують соціально-економічні та екологічні проблеми тощо. Система географічних наук складається із самостійних наук, наукових дисциплін і галузевих наук.

До самостійних наук належать фізична географія, соціально-економічна географія, історія географії, картографія. Фізична географія вивчає природу поверхні Землі та її різноманітні природні комплекси. Соціально-економічна географія вивчає населення, його господарську діяльність, закономірності розміщення виробництва. Обидві ці науки є основними відгалуженнями географії. Історія географії вивчає розвиток теоретичної думки, історію географічних досліджень і відкриттів, описує етапи виникнення і формування всіх географічних наук. Картографія — наука про географічні карти, методи і процеси їх створення і використання. Зауважимо, що картографії належить особливе місце в географії, бо вона обслуговує не лише географічні науки, а і досить далекі від неї науки та галузі народного господарства — карти широко застосовують, наприклад, у військовій справі, авіації, судноплавстві, адміністративних установах.

У складі фізичної географії основними науковими дисциплінами є землезнавство, регіональна фізична географія і ландшафтознавство. Кожна з них має свій предмет вивчення. Так, землезнавство вивчає географічну оболонку Землі як цілісну систему, її будову, структуру, динаміку, розвиток і зміни під впливом господарської діяльності. Регіональна фізична географія вивчає природу різних районів Землі, в тому числі окремих материків, океанів, країн. Важливою частиною сучасної фізичної географії є ландшафтознавство, яке вивчає природні і перетворені (антропогенні) ландшафти та їх складові компоненти.

Соціально-економічна географія також складається з трьох основних дисциплін. Це — економічна і соціальна географія світу, регіональна економічна і соціальна географія та країнознавство. Кожна з цих наук має свій предмет досліджень. Так, економічна і соціальна географія світу вивчає основи географії світового виробництва, досліджує структуру, розміщення і розвиток господарства окремих країн у цілому та його основні галузі, аналізує кількісний і якісний стан населення, формулює питання теорії та виявляє закони розвитку предметів дослідження. Регіональна економічна і соціальна географія вивчає господарство країн та економічних районів (виробничо-територіальних комплексів) і зв'язки між ними. Країнознавство дає загальну характеристику природи і господарства окремих держав або великих територій. Складовою країнознавства є краєзнавство, предметом вивчення якого є малі території — їх природа, господарство, історія, побут людей і т. д.

Наука про охорону природи викристалізувалася з фізичної та економічної географії і тому поєднує питання природи та економіки. Це вчення про природні багатства та їх раціональне використання. Завдання цієї науки — забезпечити ефективне використання природних ресурсів, їх розширене відтворення, збереження цінних і зникаючих видів рослин і тварин, унікальних ландшафтів.

Питаннями охорони природи зараз активно займаються також окремі галузеві науки. Вони відокремилися від географії внаслідок нагромадження великої кількості наукових знань про Землю і у зв'язку з необхідністю глибокого вивчення різних компонентів природи та галузей господарства, а також законів розвитку природи і суспільства. Спочатку назвемо галузеві науки, які виділилися із загальної фізичної географії. Геоморфологія — наука про рельєф Землі, походження та закономірності розвитку його форм. Океанологія вивчає фізичні, хімічні, геологічні та біологічні процеси і явища у Світовому океані, дно океану, просторову диференціацію вод та вплив цих чинників на формування природи планети. Гідрологія суті вивчає водні об'єкти суші: річки, озера, болота, підземні води, льодовики. Географія ґрунтів досліджує закономірності поширення ґрунтів на земній поверхні. Біогеографія вивчає закономірності географічного поширення і розподіл на планеті рослин, тварин та їхніх угруповань, а також характер, історію формування фауни і флори окремих територій.

Соціально-економічна географія також дала початок кільком окремим галузевим наукам. Кожна з них досліджує окремі об'єкти. Географія населення вивчає територіальні закономірності формування, розміщення і розвитку населення в певному соціально-економічному і географічному середовищі, суспільна географія — особливості і закономірності територіальної організації життя суспільства в різних країнах, районах, місцевостях, природних зонах. Географія і економіка природних ресурсів вивчає природні ресурси і здійснює економічну оцінку їх у країні, області, районі або на будь-якій іншій конкретній території. Географія промисловості досліджує територіальну структуру промислового виробництва, об'єктивні закономірності і особливості розвитку промисловості в цілому і за окремими групами галузей у складі територіальних систем різного рівня. Предметом вивчення географії сільського господарства є аграрно-територіальні комплекси різних типів і районів, географії транспорту — умови, фактори і закономірності формування, функціонування і територіальної організації транспортних систем як засобу зв'язку між територіально-виробничими комплексами.

Екологія в широкому розумінні є наукою, що вивчає взаємовідносини між живими організмами і середовищем їх існування. Нині дуже великого значення набувають комплексні дослідження взаємодії природи та суспільства з метою обґрунтування раціонального використання природних ресурсів та збереження сприятливих умов для життя на нашій планеті.

Описана система географічних наук не охоплює всіх її відгалужень. Зокрема, в ній не згадуються такі науки, як медична, військова і політична географія, палеогеографія, гляціологія, мерзлотознавство, геоекологія і деякі інші. І хоч наведена класифікація сучасного поділу географії не є повною, вона свідчить, що всі географічні науки об'єднує тісний взаємозв'язок між досліджуваними об'єктами і спільність кінцевої мети, яка полягає в комплексному досліджені природи, населення і господарства та у визначенні характеру взаємодії між людським суспільством і навколишнім середовищем.

2.2. Географічна оболонка Землі

Основним об'єктом вивчення сучасної фізичної географи є географічна оболонка Землі — комплексна природна система, в якій межують, стикаються, проникають одна в одну, змішуються і взаємодіють між собою літосфера, гідросфера, атмосфера і біосфера в умовах одночасного впливу ендогенних і екзогенних факторів, перш за все внутрішньої та зовнішньої енергії. Географічною ця система називається тому, що об'єднує в єдине ціле неживу і живу природу. Жодна інша земна сфера, як і будь-яка відома оболонка решти планет Сонячної системи, не має подібного комплексного об'єднання через відсутність у них органічного світу.

Найважливішими особливостями географічної оболонки є її виняткове багатство формами прояву вільної енергії, надзвичайна різноманітність речовин за хімічним складом і агрегатним станом, їх видами та масами — від вільних елементарних частинок через атоми, молекули до хімічних сполук та найскладніших тіл, включаючи рослинний і тваринний світ, на вершині еволюції якого знаходиться людина. Серед інших специфічних ознак варто виділити наявність у межах цієї природної системи води в рідкому стані, осадових порід, різних форм рельєфу, ґрунтового покриву, концентрацію та акумуляцію сонячного тепла, велику активність більшості фізико-географічних процесів.

Географічна оболонка генетично нерозривно зв'язана з поверхнею Землі, яка є ареною її розвитку. На земній поверхні дуже динамічно розвиваються процеси, зумовлені сонячною енергією (наприклад дія вітру, води, льоду). Ці процеси разом з внутрішніми силами та впливом сили тяжіння перерозподіляють величезні маси гірських порід, води, повітря і навіть спричинюють опускання та піднімання певних ділянок літосфери. Нарешті, на поверхні Землі або близько від неї найбільш інтенсивно розвивається життя.

Головними рисами і закономірностями географічної оболонки є цілісність, ритмічність, зональність і кругообіг речовини та енергії.

Цілісність географічної оболонки полягає в тому, що зміна в розвитку будь-якого компонента природи обов'язково викликає зміну всіх інших (наприклад, зміна клімату в різні епохи розвитку Землі відобразилась на природі всієї планети). Масштаби цих змін різні: вони можуть рівномірно охоплювати всю географічну оболонку або ж проявлятися лише на окремих її ділянках.

Ритмічність — це повторення однакових явищ природи через певні проміжки часу. Такими є, наприклад, добові та річні ритми, що особливо найбільш помітні в природі. Циклічними є тривалі епохи потеплінь і похолодань, коливання рівня озер, морів, Світового океану в цілому, наступання і відступання льодовиків тощо.

Зональність — закономірна зміна в просторі будови компонентів географічної оболонки. Розрізняють горизонтальну (широтну) і вертикальну (висотну) зональність. Перша зумовлена неоднаковою кількістю тепла, що надходить на різні широти у зв'язку з кулеподібною формою Землі. Інший вид зональності — висотна поясність — проявляється лише в горах і зумовлена зміною клімату залежно від висоти.

Кругообіг речовини та енергії зумовлює безперервний розвиток географічної оболонки. Всі речовини в ній перебувають у постійному русі. Часто кругообіги речовини супроводжуються кругообігами енергії. Наприклад, внаслідок кругообігу води відбувається виділення тепла при конденсації водяної пари і поглинання тепла при випаровуванні. Біологічний кругообіг найчастіше починається з перетворення рослинами неорганічних речовин в органічні. Після відмирання органічна речовина перетворюється в неорганічну. Завдяки кругообігом відбувається тісна взаємодія всіх компонентів географічної оболонки, їх взаємозалежний розвиток.