Розділ «Глава 7. ГІДРОСФЕРА»

Площа, з якої річка та її притоки одержують воду, називається водозбірним басейном. До найбільших у світі належать водозбірні басейни Амазонки (7,18 млн км2), Конго (3,82 млн км2), Міссісіпі з Міссурі (3,27 млн км2), Обі (2,97 млн км2), Лени (2,49 млн км2). Площа водозбірного басейну Волги 1,46 млн км2, Дніпра — 504 тис км2. Найбільшу довжину мають ріки Ніл (з Кагерою) — 6671 км, Амазонка — 6437 км, Міссісіпі з Міссурі — 5971 км. Для порівняння: довжина Лени становить 4400 км, Єнісею — 4092, Обі — 3650, Волги — 3531, Дніпра — 2201, Дністра —1352 км.

Кожна ріка — це природний водотік значних розмірів, який має чітко виражене і сформоване самим потоком русло. У кожній річці розрізняють витік, верхню, середню, нижню течії та гирло. Витоком називають те місце, де ріка бере свій початок. Це можуть бути джерела (Волга, Дністер), болота (Амазонка, Дніпро, Прип'ять), озера (Нева, Ангара, Ніл). Верхів'ям ріки називається її верхня течія, яка досить часто утворюється внаслідок злиття декількох потоків. У середній та нижній течії долини рік найкраще виражені, вони складаються тут з русла, заплави і кількох терас Руслом називають ту частину долини, яка постійно заповнена водою. Заплава покривається водою тільки під час повеней або паводків. їх поверхня як правило рівна і вкрита молодими алювіальними (річковими) відкладами. При заглибленні русел внаслідок зниження базису ерозії утворюються тераси — сходоподібні уступи різної ширини, які тягнуться вздовж схилів прилеглої місцевості. Рахунок терас ведуть від сучасної заплави — перша, друга, третя і т. д. Кожна вища заплава старша за віком. У поперечному плані долини рік асиметричні. Основна причина цього — вплив сили Коріоліса, внаслідок чого води в ріках Північної півкулі сильніше підмивають правий берег, а в ріках Південної — лівий. Таку закономірність в морфологічній будові річкових долин вперше помітив російський учений XIX ст. Бер, ім'ям якого згодом і був названий цей закон природи.

Усі ріки закінчуються гирлом — місцем їх впадіння до моря, озера, або іншої ріки. За будовою розрізняють два типи гирл — дельти й естуарії. Дельти (назва походить від грецької букви D, форма якої відповідає формі гирла в плані) утворюються в ріках, які приносять у гирла велику кількість піску і мулу. Дельти деяких рік досягають величезних розмірів (наприклад, дельта Міссісіпі займає площу 150 000 км2, Лени — 45 000, Волги — 18 000, Дунаю — 5640 км2). Естуарії часто утворюються внаслідок затоплення і розширення русел рік. Могутні естуарії сформувалися в гирлах Амазонки, Єнісею, Обі. Різновидністю естуаріїв є лимани, які утворилися внаслідок опускання суші і проникнення в гирла рік морських вод. Так виникли, зокрема, добре відомі причорноморські лимани Куяльницький, Хаджибейський, Березанський, Бурнас та ін.

Морфологія річкових долин, рівень і кількість води в ріках та напрям їх стоку не є постійними. Так, ріка Сан, яка тече по території південно-східної Польщі, є зараз правою притокою Вісли, що несе свої води в Балтійське море. Але в дольодовиковий час води Сану стікали з Карпат в русло Дністра, звідси згодом потрапляли в акваторію Чорного моря. Сьогодні відомим і одночасно дуже повчальним є інший приклад. Ріки Амудар'я і Сирдар'я нині ледве досягають Аральського моря, куди вони впадають, бо значна маса їх вод використовується на зрошення посушливих земель. Через це і відбулося катастрофічне обміління Аральського моря. Цікаво, що в давнину колись повноводна Амудар'я несла свої води до Каспійського моря. Наведені приклади свідчать про те, що долини рік знаходяться в безперервному розвитку під впливом як природних, так і антропогенних факторів.

Велику роль у житті рік відіграє характер їх живлення, який е визначальним для водоносності рік. Живлення рік залежить, головним чином, від кліматичних умов. Так, в екваторіальному поясі основним є дощове живлення, в субарктичному — снігове (взимку — ґрунтове), а в помірному — змішане. Стік більшості рік планети має чітко виражений сезонний хід. Враховуючи особливості шляхів живлення і водного режиму рік, МЛ. Львович розділив їх на ряд типів. У наведеній класифікації ріка належить до змішаного типу, якщо жодне з джерел не дає 50 % води; якщо одне з джерел дає від 50 до 80 % води, то річка має переважне живлення; якщо ж більше 80 %, то значення джерела оцінюється як виключне.

1. Амазонський тип — живлення виключно дощове, переважає осінній стік (Амазонка, Конго).

2. Нігерійський тип — живлення переважно дощове, переважає осінній стік (Нігер, Ніл).

3. Меконгський тип — живлення виключно дощову переважає літній стік (Меконг, Парана, Мараньон),

4. Амурський тип — переважно дощове живлення, переважає літній стік (Амур, Вітім, Яна).

5. Середземноморський тип — виключно або переважно дощове живлення, виражений зимовий стік (Рур, Темза, ріки Південного берегу Криму).

6. Одеріанський тип — переважає дощове живлення і весняний стік (Одра, Тиса, По, Огайо).

7. Волзький тип — переважне або переважаюче снігове живлення, переважає весняний стік (Волга, Дніпро, Міссісіпі, Тобол, Тигр).

8. Юконський тип — переважне або переважаюче снігове живлення, панує літній стік (Юкон, Колорадо, Вілюй).

9. Нурінський тип — переважає снігове живлення і майже виключно весняний стік (Нура, Інгулець).

10. Гренландський тип — живлення виключно льодовикове, стік влітку тимчасовий.

11. Кавказький — переважне льодовикове живлення і літній стік (Кубань, Терек, Рона).

12. Чилійський тип — переважно підземне живлення, стік рівномірний (ріки пустель Чилі).

Всі ріки виконують велику роботу в перерозподілі енергії та речовини на поверхні Землі. Руйнівна робота води починається з ударів дощових крапель об поверхню землі, що спричинює розвиток поверхневої площинної ерозії. Збір води в тимчасові потоки в тальвегах, ярах, балках, руслах сприяє прояву лінійної ерозії. Ріки розмивають породи на своєму шляху, переносять розчинені речовини, мулистий матеріал, волочать по дну великі уламки гірських порід. Завдяки постійному тертю транспортованого матеріалу розміри алювіальних частинок в міру їх руху вниз по течії поступово зменшуються.

Річкова ерозія руйнує гірські породи відповідно до їх міцності, створюючи в долині ріки різні ерозійні форми. До них належать тераси, пороги, водоспади, каньйони тощо. Ріки відкладають транспортований матеріал, якщо зменшується швидкість течії або збільшується ширина річки. У результаті утворюються алювіальні конуси виносу, передгірні алювіальні рівнини, прируслові вали, русловий і заплавний алювій, тераси, дельти.

Підраховано, що протягом року ріки виносять з материків 10—20 км8 твердої речовини і 3,3 млн т розчинених речовин. У середньому за кожні 125 тис. років з материків змивається однометровий шар. При таких темпах тільки водна ерозія здатна знівелювати материки за порівняно короткий строк — 100 млн років. Але материки існують вже мільярди років. Отже, активна їх ерозія компенсується підняттям земної поверхні, зумовленим тектонічними процесами.