Розділ «Глава 10. ЛЮДИНА І НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ»

10.1. Демографічна проблема

Людина появилася на Землі близько 2 млн років тому. І хоча це була знаменна подія в історії розвитку біосфери, досить тривалий час людина за характером і ступенем свого впливу на природу мало відрізнялася від тварини. Однак поступово, у міру зростання чисельності населення і переходу його від кочового до осілого способу життя, розвитку землеробства, а згодом і промисловості, масштаби впливу людей на навколишню природу ставали все помітнішими. Тому цікаво буде орієнтовно оцінити темпи зростання чисельності населення, бо переписи населення стали проводитися порівняно недавно, до того ж не в усіх країнах. Допускають, що в стародавньому і середньому кам'яному віці, тобто з моменту виділення людини з тваринного світу і приблизно до шостого тисячоліття до нашої ери чисельність населення Землі коливалася в межах 2—5 млн чоловік. У бронзовому віці (третє і друге тисячоліття до нашої ери) на Землі проживало 20—40 млн чоловік, а в епоху античного рабовласництва (до 250 р. н. е.) — 100—200 млн. В епоху феодалізму (до 1500 р.) кількість населення зросла до 300— 400 млн. У середині XVII ст. населення Землі досягло 500 млн і проживало воно у все ще порівняно мало зміненому господарською діяльністю людини природному середовищі.

Тільки в 1820 р. чисельність населення досягла 1 млрд. чоловік, а уже в середині 30-х років XX ст. — 2 млрд. (рис. 24). Одночасно почався тотальний наступ людства на навколишнє природне середовище з метою задоволення своїх все зростаючих потреб. У 1959 р. на планеті проживало 3 млрд., в 1974 р. — 4 млрд., у 1987 р. — 5 млрд. чоловік. І, нарешті, у 2000 р. чисельність населення Землі перевищила 6 млрд. Таким чином, зростання чисельності населення Землі у XX ст. виявилося безпрецедентним в історії людства. Високі темпи зростання збережуться і в найближчі десятиліття. У зв'язку з цим багато писалося, особливо в популярній пресі, про "демографічний вибух", про прискорення і геометричну прогресію зростання чисельності населення планети, про небезпеку в недалекому майбутньому катастрофічної перенаселеності.

Населення,

Рис. 24. Зростання населення планети в XIX і XX ст.

Прогнозувати зараз темпи зростання чисельності населення у XXI ст. вкрай важко, бо на цей процес впливатимуть численні нові соціально-економічні чинники, які позначаться на демографічних темпах. За розрахунками демографічної комісії ООН, чисельність населення планети в середині XXI ст. становитиме близько 10 млрд., а в кінці століття — 11—12 млрд. чоловік. На цьому рівні можна чекати повної зупинки або лише незначного зростання. Проте деякі вчені передбачають і більш інтенсивні теми. Однак у будь-якому випадку е серйозні підстави сумніватися в тому, що правильна геометрична прогресія у збільшенні людства буде витримуватися і надалі.

Населення на планеті розподіляється досить нерівномірно. Найбільш густо населений континент — Азія, де зараз проживає близько половини всього людства. Тільки в Китаї та Індії чисельність населення перевищує 2 млрд. чоловік. До найбільш багатолюдних країн належать також Мексика, Бразилія, Нігерія, Пакистан, Бангладеш, Індонезія.

Значна частина суші мало придатна для розселення людей. Більшість населення Землі живе в субтропічному та екваторіальному поясах, тобто 2/3 людства проживає на території, яка трохи більше 1/13 частини суші. Середня густота населення на найпридатніших для життя землях становить 250 чоловік на 1 км2, тоді як на малообжитих територіях — менше 1 людини на 1 км2. Середня густота населення світу в 1950 р. становила 18 чоловік на 1 км2, в 1970 р. — 27, в 1980 р. — 32, а в 2000 р. — 40 чоловік. У країнах Азії особливо густо заселені райони інтенсивного поливного землеробства: долини рік Янцзи, Сіцзян, Хуанхе, Ганг, Брахмапутра, Меконг. Тут густота населення перевищує 1000 чоловік на 1 км2, а в деяких районах о. Яви досягає 1500 чоловік. В Африці райони з високою густотою — понад 800 чоловік на 1 км2 — це долина ріки Нілу, прибережні райони Тунісу і Алжиру, де в основному мешкає сільське населення. Майже незаселені величезні простори пустель і напівпустель. На значній частині зони вологих тропіків також надзвичайно мало населення. Слабообжитими є важкодоступні і гористі місцевості.

Нерівномірність у розподілі населення на різних континентах, в природних регіонах і країнах зумовлює неоднаковий антропогенний "тиск" на навколишнє середовище. Оскільки зростання чисельності населення на Землі відбувається в геометричній прогресії, то і вплив людей на навколишнє середовище відповідно здійснюється все більш прискореними темпами. В цьому і полягає суть демографічної проблеми, або перенаселеності деяких регіонів планети. Зв'язок антропогенного "тиску" з кількістю населення трансформується через соціально-економічні умови суспільства й особливості природного середовища.

Ось приклади, які ілюструють ці положення. Велика густота населення Європи та Японії призвела за тривалий час лише до часткового руйнування ландшафтів. В той самий час при низькій густоті населення вічнозелені ліси Африки були перетворені у вторинні савани (тропічні ліси практично не відновлюються після вирубки), а напівпустельні пасовища — в пустелі. Отже, істотне значення має стійкість природного середовища до антропогенного впливу. Крім того, важливу роль відіграє характер цього впливу. Варто нагадати, що соціальний та економічний розвиток Західної Європи і Японії відбувається переважно за рахунок імпорту ресурсів з інших регіонів світу, в тому числі з Африки.

Зростання чисельності населення само по собі, яким би швидким воно не було, не є прямою загрозою навколишньому природному середовищу в цілому, якщо воно не супроводжується негативними соціально-економічними факторами.

Наприкінці XVІІІ ст. англійський священик Мальтус виступив з реакційною теорією абсолютного перенаселення, згідно з якою чисельність населення нібито зростає в геометричній прогресії, а кількість засобів існування — в арифметичній. Спираючись на цей "закон", послідовники Мальтуса — мальтузіанці — до цього часу намагаються довести, що в бідності і злиднях народів винні не соціальна і економічна несправедливість, а непохитні закони природи і самі бідняки, які розмножуються надто інтенсивно. Тому, на думку мальтузіанців, війни, епідемії, стихійні лиха є "благом", що регулює співвідношення між населенням і кількістю засобів існування. Звідси і сучасні ідеї про "нульове зростання", про насильне стримування збільшення чисельності населення країн, що розвиваються і т. д.

Дійсно наукова об'єктивна постановка проблеми народонаселення не має нічого спільного з мальтузіанством. Всупереч твердженням Мальтуса співвідношення між виробництвом засобів існування і зростанням чисельності населення не має надприродного абсолютного характеру. Так, в Європі за останні тисячоліття середні щорічні темпи приросту чисельності населення збільшувалися з 0,09 % до 0,64 %, а темпи приросту сільськогосподарської продукції — з 0,12 % до 0,70 %.

Разом з тим очевидно, що демографічна проблема не може бути розв'язана без контролю над народжуваністю. До цього спонукають дві основні причини: 1) необхідність підвищення матеріального добробуту і безперервне підвищення культурного розвитку людей; 2) обмеженість життєвого простору і нестача продуктів харчування на Землі.

Над аналізом нинішнього стану демографічної проблеми і способами її розв'язання працюють учені багатьох країн світу. Заслуговують на увагу висновки спеціалістів ООН з народонаселення, зроблені на основі досліджень в Індії. На їх думку, теперішнє неконтрольоване зростання чисельності населення Індії є реальною небезпекою погіршення добробуту людей, оскільки: 1) темпи нарощування виробництва продуктів харчування можуть відстати від темпів зростання населення; 2) кількість сімей, які живуть за межею бідності, постійно зростатиме, а разом з цим буде погіршуватися здоров'я нації; 3) обмеженість площ сільськогосподарських земель і збільшення числа безробітних призведе до ускладнення відносин між різними верствами суспільства і породить у ньому жорстокість; 4) погіршиться екологічна обстановка, будуть зникати ліси, що призведе до почастішання повеней і посух.

На думку експертів ООН, потрібно здійснити систему запобіжних заходів, які здатні попередити такий розвиток подій. З цією метою необхідно ліквідувати неписьменність і безробіття серед жінок і надати зайнятим на виробництві матерям пільги і права, які створювали б належні умови для виховання дітей. Йдеться перш за все про гарантовану державою тривалу відпустку для догляду за дитиною, надання жінкам можливості працювати неповний робочий день і тиждень, покращення умов праці та інші привілеї.

Очікується, що в країнах Південної Азії, Латинської Америки і Африки зниження темпів зростання чисельності населення настане у першій чверті XXI ст., а стабілізується вона після 2075 р. Подібна демографічна динаміка буде наслідком не масового голоду та інших катастроф, а змін, зумовлених досягненням високого рівня розвитку як в економіці, так І в соціальній та культурній сферах.

Зрозуміло, що між різними країнами існують значні розбіжності щодо кількості населення і принципів розв'язання демографічної проблеми. І все Ж нинішня глобальна екологічна криза, першоджерелом і першопричиною якої є демографічний вибух, не може залишити байдужим будь-кого.

Сучасне багатомільярдне населення Землі повинно буде вирішувати уже на самому початку третього тисячоліття вкрай складні екологічні проблеми, щоб не допустити необоротної деградації біосфери і поступової загибелі цивілізації. Природа вже зараз не скрізь витримує антропогенний тиск внаслідок надто швидкого зростання чисельності населення лише за декілька останніх десятиріч. Тому дуже важливим є об'єднання зусиль різних народів у пошуках способів зменшення негативного впливу на довкілля.